Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Скаженюк Леонід, емігрував до Бельгії {488} 488 487. Там само. — С. 8. .

Старченко Іван, випускник Полтавського кадетського корпусу, протягом 1918–1920 рр. служив у полку Чорних Запорожців, учасник Першого Зимового походу, в 1920 роки працював на цукроварні у с. Бабин Рівненської області, помер у санаторії Шкло поблизу Львова 20 березня 1934 р. {489} 489 488. Посмертна згадка // Літопис Червоної Калини. — Львів, 1932. — Ч. 4; Єрмолаєв Леонід. Спомин // Тризуб. — Нью-Йорк, 1973. — Ч. 71. — С. 8.

Церклевич Гнат, у 1920 роки працював на цукроварні у с. Бабин Рівненської області, потому переїхав до с. Расники, у 1939-му заарештований та розстріляний у м. Рівному радянськими каральними органами {490} 490 489. Єрмолаєв Леонід. Спомин // Тризуб. — Нью-Йорк, 1973. — Ч. 71. — С. 8. .

Чернявський Захар (18.12.1896 р. н., уродженець с. Фурпалівка, Поділля), у 1928 р. закінчив лісовий відділ Української господарської академії {491} 491 490. Наріжний С. Українська еміграція. — Прага, 1942. — С. 148. .

Янківський Лев, у 1920 роки працював на цукроварні у с. Бабин, потому мешкав у Здолбунові, 1944 р. перебував у Варшаві {492} 492 491. Єрмолаєв Леонід. Спомин // Тризуб. — Нью-Йорк, 1973. — Ч. 71 — С. 8. .

Ярмак Захарій, помер у Калішу від сухот у 1923 р.

Яценко Володимир (11.11.1903 р. н., уродженець с. Храпачі, Київщина), у 1930 р. закінчив лісовий відділ Української господарської академії. Помер до 1942 р. {493} 493 492. Наріжний С. Українська еміграція. — Прага, 1942. — С. 148.

Сімянців Валентин (24.04.1899 — після 1980), уродженець с. Великий Бурлук, Харківщина), 1929 р. — випускник гідротехнічного відділу Української господарської академії, мешкав у м. Пардубіці. 1949 р. емігрував у США, спочатку жив у Нью-Арку (штат Нью-Джерсі), 1952 р. став членом Об’єднання мистців-українців в Америці (займався різьбярством), 1957 р. переїхав до Вашингтона. Автор численних спогадів {494} 494 493. Там само. — С. 152. . Окремо слід згадати про поручника Григорія Костянтиновича Полтавченка — «вічного юнака» Спільної юнацької школи. Він походив з сільської родини с. Вербки Хорольського повіту Полтавської губернії. У 1909 р., коли Полтавченкові минув 21 рік, його було покликано на військову службу до російської армії. У її лавах він брав участь у Першій світовій війні, був нагороджений відзнаками Святого Георгія 4-го та 3-го ступеня, а у червні 1917 р. за бойові заслуги дістав звання прапорщика. З кінця 1918 р. Полтавченко обіймав командні посади у військах Південної групи Дієвої армії УНР. Потому зголосився до Житомирської юнацької школи, щоб отримати військову освіту. Брав участь у Першому Зимовому поході, служив у 3-му кінному полку. В останній для Армії УНР осінній кампанії 1920 р. Полтавченко здійснив подвиг, за що дістав наступне звання поручика. Про його вчинок було оголошено в наказі по Армії УНР Ч. 66 від 5 жовтня 1920 р.:

«Хорунжого 3-го кінного полку Окремої Кінної Дивізії Полтавченко за те, що, ескортуючи в бою під Требо влей 17 вересня б. р. в супроводі 6 кіннотчиків 150 підвід, відбитих у большовиків, та біля 200 плонених, будучи заатакованим ворожою розстрільнею в кількості від 50 до 100 чоловік, проявив велику присутність духа і хоробрість та, примусивши полонених кричати “Слава”, вніс в ряди ворога паніку і заставив його тікати, підвищую в рангу Поручника. Підписав: Головний Отаман Петлюра» {495} 495 494. ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 58. — С. 83-зв. .

У таборах інтернованих Полтавченко повернувся до Спільної військової школи та закінчив її в 3-му та в 4-у випусках. Потому мешкав на еміграції в Польщі. Під час Другої світової війни виїхав до Німеччини. Помер у Німеччині в 1960 роки {496} 496 495. ЦДАВОУ. — Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1597. -С. 88–89. .

Зустріч вихованців юнацької школи та ветеранів 1-ї Запорізької дивізії у Парижі у ресторані «Белянкур», 1931 рік. Стоять у першому ряді зліва направо: Недайкаша Порфир, Охмак Іван, Редько Сергій, Капустянський Микола (гість), Морозовський Петро, Буткевич Леонід.

Стоять у другому ряді: сьомий — Бахтин Леонід, восьмий — Набока Іван, дев'ятий — Вереха Іван, десятий — Вишиваний Василь (Габсбург-Лотрінген, гість), одинадцятий — Бордючівський Семен (фото з фондів ЦДКФДУ ім. Г.С. Пшеничного)

Історія українського військового духовенства — окрема тема, яка потребує детального та глибокого дослідження. Однак поряд з офіцерами слід хоча б коротко згадати про польових православних священиків, які боролися та героїчно вмирали у складі частин Армії УНР.