Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Лунали в повітрі привіти і відповіді на чужій землі.

За трибуною заходили вправо і ставали біля неї разом із піхотою, але в один шеренг та салютували всі частини. Проходила наша колона і віддавала нам пошану, як старшинам. Далі видно було голову колони Запорожців. Проходили славні піхотинці, бригади — одна за другою твердим своїм кроком. Одні назви вказували на їхній бойовий шлях, а саме: Богданівці, Дорошенківці, Наливайківці та інші. За ними кіннота, на чолі її командир-герой полк. Петро Дяченко, що прилягав на одну ногу, внаслідок тяжкого поранення під м. Большовці в 1920 р. Це ті безстрашні воїни Чорного полку. За ними слідувала Окрема Кінна дивізія (ОДК), яка складалася з 6 кінних полків.

Кінчилася дефіляда, і ми гуртками пішли на бенкет. Під час бенкету промовляв Головний Отаман, а пізніше підійшов до столів, де сиділи кіннотчики. Кількох із нас Головний Отаман впізнав ще з 1919 р., з часу, коли ми несли варту при Його двірці. По певному часі звернувся він до нас кажучи: “Більшість із вас піде до Окремої Кінної дивізії, тому прошу вас ідіть в полки і будьте там прикладом для інших, як правдивим українським старшинам годиться”. “Отож щасти Боже в добрий час”. Після бенкету перерва до год. 8-ої вечора, а тоді почався баль з танцями. Буфет був в заряді кінноти. Сьогодні не пригадую, хто саме там був, але пам’ятаю, що наливали добре. Правда, присутність Головного Отамана змушувала всіх до певних границь. Не пригадую докладно, в якій саме годині Головний Отаман, попрощавшись з начальством, від’їздив, але замітив це хтось з молодих старшин та повідомив нас. Наша група негайно поспішила на двір, взяли ми Головного Отамана на руки і віднесли до самоходу. Він був дуже схвильований нашою увагою, дякував за це і, попрощавиш нас, від’їхав. Забава продовжувалась до самого ранку. Нам було дано три дні вільного часу, після чого ми мали відійти до частин» {393} 393 392. Отрешко-Арський М. Воєнні школи армії УНР // Тризуб. — Нью-Йорк, 1973. — Ч. 71. — С. 9—11. .

По здійсненні 1-го випуску наказом Головної команди Армії УНР Ч. 45 від 28 липня 1921 р. Кам’янецька піша юнацька школа була перейменована на Спільну юнацьку школу {394} 394 393. ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 463. — С. 74. .

Навчання на пішому, кінному та гарматному відділеннях школи продовжували тепер близько 200 юнаків, переважно молодь, що прибула сюди з різних дієвих частин Армії УНР протягом літа 1920 р. Їх випуск мав відбутися за рік. Окрім того, у вересні 1921 р. до школи було прийнято кілька десятків юнаків, переважно — дітей старшин Армії УНР для навчання на молодшому курсі.

З числа юнаків 2-го курсу далеко не всі закінчили Спільну юнацьку школу. Так, 20 березня 1922 р. 50 юнаків кінного відділу школи подали клопотання «з огляду на дуже скрутне матеріальне становище» відрядити їх до кінних частин Армії УНР для відправки у їх складі на роботи до польської армії. Клопотання цих юнаків було задоволено — їх перевели до армійських кінних частин на правах козаків-однорічників {395} 395 394. ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 304. . Окрім того, кілька юнаків потайки покинули школу, перетнули польсько-чехословацький кордон і дісталася до Подєбрадів, де вступили на навчання до Української господарської академії.

2-й випуск Спільної юнацької школи відбувся 28 липня 1922 р. У ньому випустилися 114 хорунжих і 3 підхорунжих (юнаків, які закінчили школу по 3-му розряду — з правом отримання рангу хорунжого лише через 4 місяці). Випускники школи були розподілені між частинами Армії УНР таким чином {396} 396 395. ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 824. — С. 80. :

У вересні 1922 р. до Спільної юнацької школи було набрано четвертий (останній) курс юнаків — 32 особи, що мали різний вік і життєвий досвід. Більшість цього курсу становили молоді козаки Армії УНР, окремі з яких почали службу в українських частинах ще 1917 р. Однак серед юнаків траплялся й ветерани Першої світової війни, нагороджені Георгіївськими хрестами, і зовсім юні гімназисти, які ніколи не служили ні в яких військових формуваннях.