Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Відлеглість від будинку, де містилася Школа, до двірця Головного Отамана по вулиці Тараса Шевченка, була біля 3-х кілометрів, і проходили її тоді легко і непомітно, бо гра оркестри, що чергувалася з барабанами, підбадьорювала рух.

На варту до двірця виходила ціла чота (32 юнаки), рахуючи начальника варти, помішника і розвідника та обсаду на 7 постів; один пост, що виставлявся коло брами, був парний. Всі, хто був призначуваний на цю варту, з приємністю і великою охотою туди йшли, а це тому, що траплялася можливість побачити улюбленого Головного Отамана та охороняти його.

Вартове приміщення було через вулицю в окремому будинку, куди нам привозили зі Школи обід, а снідання і вечерю приносили з двірцевої кухні, при тому чай і кава були постійно до нашого розпорядження. Приносили і цигарки «Стамболі» чи «Месаксуді». Отже, приємність була достатня для нас» {348} 348 347. Отрешко-Арський М. Спільна воєнна школа армії УНР // Тризуб. — Нью-Йорк, 1973. — Ч. 72. — С. 11. .

Про 4-ту сотню Зубка-Мокієвського, в якій служив Володимир Сосюра, М. Отрешко-Арський згадував:

«Вона вважалася дисциплінарною. Туди відряджувано юнаків пішого відділу за дисциплінарні провини. Треба сказати, що це була частина, на яку ми, кіннотчики, дивилися зі 100 % пошаною і співчуттям. Не раз бувало, що ми вже пообідали і вернулися до своїх приміщень та відпочивали, коли нараз чуємо, що земля трясеться.

Це була ознака повороту 4-ої сотні з навчання. Командир цієї сотні — сот. Зубок-Мокієвський пристійна людина з чорною малою борідкою, затягнений сам як оса, завжди чистий, на руках шкіряні рукавички, на старшинському поясі австрійський багнет зі старшинським темляком, перехилений на бакир кашкет; сам стрункий і бистрий в руках і страшенний формаліст як до себе самого, так і до молодших старшин та юнаків дорученої йому сотні.

Вимоги його, щодо виконання муштри, були настільки витончені, що сотня під його командою здавалася автоматом, з яким він виробляв рухи, звороти, рушничні вправи з прецизійністю і надзвичайною зіграністю всіх йому підлеглих. Земля тряслася тому, що вже за кроків сто до Школи він подавав команду «Сотня!» Почувши підготовчу команду сотня прибивала крок на повну стопу, але в два рази сильніше, як це робили інші сотні.

Зупинивши сотню, він ще хвилин десять повторював той чи інший зворот, рушничну вправу чи рівняння разів 3 або 4, і, нарешті, заводив сотню на 3-ій поверх і тут знову повторювалася муштра. Нарешті, все було по його вподобі і він подав команду: «Вільно!» <���…>

Мушу сказати, що юнаки його любили, бо він вимагав, але був справедливий і педантом — сам служив прикладом» {349} 349 348. Там само. — С. 13. .

8 серпня 1919 р. Житомирська юнацька школа була перейменована на Спільну військову школу. Приблизно тоді ж під прапором школи (за фотоматеріалами, це був прапор полку ім. П. Дорошенка розформованої ще гетьманом П. П. Скоропадським 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії) відбулася урочиста присяга юнаків на вірність Українській Народній Республіці {350} 350 349. Винник І. Бої Житомирської пішої юнацької школи // За Державність. — Варшава, 1939. — Ч. 9. — С. 169. .

Діяльність школи наприкінці літа — на початку осені 1919 р. докладно описана в доповіді державного інспектора школи полковника Неїла-Палія, яку вдалося віднайти у вітчизняних архівах.

Винник Іван, випускник І випуску Спільної (Житомирської) військової школи, фото 1920 року (За Державність, Варшава, 1939, Ч. 9)

Винник Іван, випускник І випуску Спільної (Житомирської) військової школи, фото 1960 років (Вісті Комбатанта, Нью-Йорк, 1985, Ч. 4)

«На 10 жовтня доручена мені Спільна Військова Школа перебуває в такому стані і складі: курсових старшин 50, викладачів 20, юнаків 777. Юнаки в останні дні росташувались в новому помешканні Духовної хлопячої школи, але всеж таки до сього часу дві сотні перебувають на селі. Отаман Богацький, не дивлячись на роспорядження від імені Пана Головного Отамана не звільнив усього помешкання Духовної школи, через що і не можна перевести із села двох сотень. Звільняє він помешкання поволі і при тім руйнує все, що можна зруйнувати і забрати з собою. Здерли електричну арматуру, виправдовуючись тим, що це є рухоме майно і власність Коша Охорони Республіканського Ладу. Такі випадки є цілком незаконні і я рахую, що це є марнотратство. Весь ремонт Отаман Богацький зробив на державні кошти; цей будинок передається Державній військовій інстітуцй і тому все повинно залишитись недоторканим. Наслідки його руіни ті, що держава понесе тройні збитки, а саме: на ремонт Духовної школи Отаман Богацький раз витратив кошти, тепер все зруйнував; Спільна Військова школа в свою чергу вимага кошти на ремонт того ж будинку і Отаман Богацький також має провадити ремонт в тому помешканні, куди він перевів свій кіш. Подібні випадки не можуть залишатись без розслідування і винні мусять бути притягнені до відповідальності.