Ярослав Тинченко - Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2

Загалом у 14-й дивізії військ СС «Галичина» першого її складу (тобто до розгрому її під Бродами) служило понад 70 колишніх старшин Армії УНР та 100 — Галицької армії {282} 282 281. Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів, 2003. — С. 360–361. . У липні 1944 р. під час битви під Бродами ці старшини виявили себе як герої — не один з них залишився на полі бою. Загинули командир важкого гарматного дивізіону дивізії сотник УНР Михайло Палієнко, командир кулеметної сотні 30-го полку поручик Постоловський та деякі інші. Командир штурмового батальйону 14-ї дивізії Іван Ремболович у цьому бою втратив обох своїх синів, а сам був важко поранений. З поля бою підполковника Ремболовича винесли місцеві селяни. Тривалий час його намагалися лікувати у підпіллі, але рана виявилася надто складною. Під чужим прізвищем Ремболовича було привезено до Львова, де в одному з радянських військових госпіталів йому було здійснено ампутацію ноги. Потому Іван Ремболович переховувався по різних селищах Західної Україні та тримав постійні контакти з місцевими організаціями ОУН-УПА. Радянські каральні органи змогли викрити та заарештувати Ремболовича лише 7-го листопада 1949 року. 8-го вересня 1950 року його було страчено у Станіславові {283} 283 282. ДГАСБУ, фп., архівно-слідча справа І. С. Ремболовича. .

Після розгрому та переформування 14-та дивізія військ СС «Галичина» була знов поповнена значною кількістю старшин Дієвої армії УНР. У березні 1945 р. під назвою 1-ї Української дивізії вона увійшла до складу Т. зв. Української Національної Армії Павла Шандрука, яка мусила об’єднати на території Європи всі українські антирадянські формування.

2-ю Українською дивізією стала протипанцерна бригада «Вільна Україна», яку очолив полковник Петро Дяченко. У ній теж було досить багато старшин УНР. На початку травня 1945 р. 1-шу Українську дивізію прийняв підвищений до ранги генерал-хорунжого Михайло Крат — товариш Шандрука по 3-й Залізній дивізії армії УНР. При штабі Української національної армії та 1-ї Української дивізії скупчилася велика кількість генералів і старшин Дієвої армії УНР, які разом з ними відступали до Західної Європи, аби не потрапити до рук радянських військ. Разом з УНА пішла з Польщі і більша частина мешканців української станиці у Калішу.

По закінченні Другої світової війни 1-ша Українська дивізія була інтернована союзницькими військами в Італії (більшість) і Австрії (менша частина). Окремі групи українських вояків, переважно представники військової еміграції УНР у Польщі, дісталися Західної Німеччини й осіли в районі Мюнхена.

Щоправда, з територій, зайнятих радянською армією, встигли евакуюватися далеко не всі колишні генерали та старшини Дієвої армії УНР. Протягом 1945–1946 рр. Їх було арештовано радянськими каральними органами СМЕРШ та МДБ і відправлено у концтабори. Зокрема, у Польщі, Чехословаччині та Австрії до рук радянських спецслужб потрапили генерали Володимир Сінклер, Олександр Греків, Петро Єрошевич, полковники Борис Сухоручко-Хословський, Микола Сіпко, підполковники Василь Прохода, Микола Росіневич, сотники Леонід Макаревич, Цілевич, поручики Сергій Савченко, Іван Турченко, Степан Білошицький, хорунжі Іван Рафаловський, Володимир Хилецький та інші {284} 284 283. Прохода В. Записки непокірливого. Кн. 2. — Новий Ульм, 1972; Смовський К. Катинь і інші осередки // Українські Комбатанти. — На Чужині, 1956. — С. 18–19; ДГАСБУ. Архівно-слідчі справи Володимир Сінклера, Миколи Росіневича, Миколи Сіпка, Бориса Сухоручка-Хословського; ЦДАГОУ. — Ф. 263. Архівно-слідча справа Олександра Грекова. .

Особливо жорстокими були репресії проти української військової еміграції в Румунії. Так, уже після окупації радянськими військами Бессарабії у 1940 р. всі колишні вояки армії УНР були арештовані та ув’язнені у м. Бєльці. По відступі радянських військ у 1941 році їх усіх розстріляно. Зокрема загинули сотник Олександр Таран і поручик Терлецький. У той же час у Кишиневі страчено поручиків Мяловського і Чеховича та кількох підстаршин і козаків. 1944 р, коли радянські війська зайняли Румунію, вони захопили кілька десятків колишніх вояків армії УНР. Влітку 1946 р. у в’язниці «Жилава» троє з них було повішено: хорунжий Олександр Карпович і старшини Сердюк та Пілявський. Крім інших, у Румунії було захоплено та згодом страчено й місцевого керівника української військової еміграції полковника Гната Порохівського {285} 285 284. Вдовиченко О. Українська військова еміграція в Румунії // Український Комбатант//На Чужині, 1956. — Ч. 4. — С. 20–21. .