Валерій Бобрович - Щоденник сотника Устима

В 2008 році роль провокаторів виконали осетинські сепаратисти. Вони навмисно провокували грузин, при чому будь-яка реакція з боку останніх, жорстка чи м’яка, була б використана, як привід для нападу. На випадок, якщо б грузини взагалі не відреагували, був на готові, так званий «план Б». Російські війська почали б зачистку Кодорської ущелини. Якщо війна запланована, то вона обов’язково почнеться. Всі намагання грузинського уряду врегулювати конфлікт дипломатичним шляхом, під надуманим приводом було відкинуто. В усіх діях Москви є одна страшна послідовність - повна зачистка захоплених територій від грузинського населення. Отже, справа не в зміні політичного режиму в Тбілісі - справа в звільненні територій від автохтонного населення з подальшою її колонізацією. По закінченні військової операції в Південній Осетії все грузинське населення під загрозою смерті було вигнано з своїх домівок, а 10 серпня московська маріонетка Багапша (президент невизнаної республіки Абхазії) пред’явив ультиматум всім грузинам, жителям Кодорської ущелини - забиратись геть, що вони і мусили зробити, поповнивши багатотисячну армію біженців. Парадокс, але навіть під час німецької окупації у людей залишалась якась надія вижити, і вони не залишали масово свої домівки.

А тепер подумаємо, що було б, якби Грузія відмовилась від збройної боротьби? Російська армія остаточно повинна була б «звільнити» Абхазію та Південну Осетію від грузинського населення, в Тбілісі встановити промосковський маріонетковий уряд, та дати грузинам можливість „обирати” уряд і президента, призначаємого з Москви. Отже, боронитися зі зброєю в руках, на перевірку, виявилося єдино вірним засобом в забезпечені існування Грузії як незалежної держави.

Але військова кампанія з Грузією одразу пішла шкереберть. Миттєвим, потужним ударом грузинська армія розтрощила сепаратистські військові формування. Сценарій, за яким хоробрі осетини б’ються з грузинами, добровольці з країн СНГ їм допомагають, а росіяни лише намагаються відновити мир в регіоні, та розвести протиборчі сторони, не пройшов. Грузини зуміли доказати, що здатні самотужки відновити територіальну цілісність своєї держави. Довелось почати повномасштабне вторгнення. Та незважаючи на масоване застосування авіації, артилерії та танків, добірні військові частини росіян, включаючи спецнази ГРУ та ВДВ, на протязі двох днів не могли вибити грузин з Цхинвалі. Втрати росіян були вражаючі. Навіть був поранений сам командуючий 58-й армії вторгнення генерал Анатолій Хрульов. Грузинські регулярні частини залишили Цхинвалі, лише підкорившись наказу політичного керівництва. На жаль, грузинське командування в спадок від СРСР отримало російське «АВОСЬ». Тому сподіваючись на такий собі кавказький бліцкриг, не було готове до боїв в обороні, та й не чекало повномасштабної війни з боку Росії. Головне тепер було зберегти армію. Грузини почали відступати, намагаючись уникати великих боїв. Російські війська все далі відходили від своїх баз постачання, і тут почалось те, чого одразу треба було сподіватись, стара російська техніка почала ламатись, грузини, не зважаючи на повне панування росіян в повітрі, успішно збивають надзвукові стратегічні бомбардувальники - шість СУ-25, один Ту-25м, один гвинтокрил Мі-24. Декілька літаків було підбито, та задимивши, щезли на території, не підконтрольній грузинській армії, тож кількість знищених літаків може бути більша. Почалась криза з постачанням військ по сотням кілометрах гірських доріг з Владикавказу та Беслану через вузьку горловину Рокського тунелю, який можна використовувати тільки в односторонньому напрямку. Виникали страхітливі затори, передові малочисельні сили доводилось кидати в бій прямо з коліс невеликими частинами. Блискавична війна погрожувала затягнутись. Зам. начальника Генштабу Анатолій Ноговіцин визнав, що збройні сили Грузії вже не ті, що 15 років тому програли війну сепаратистам: «На нинішній момент це сучасна, добре мобілізована армія, споряджена сучасною зброєю». Москві довелось погодитись на припинення вогню з побоювання серйозної реакції заходу та кризи затягування війни, з вірогідними партизанськими ударами по вразливим, розтягнутим комунікаціям. Крім того, вони були впевнені, що опозиція скине Саакашвілі, після чого в уряді Грузії почнеться внутрішній розкол. Та для більшості патріотично налаштованого грузинського суспільства, будь-яка діяльність опозиції, направлена на повалення існуючого уряду, межує з національною зрадою. Агресія Росії тільки згуртувала грузинське суспільство.