Перед смертю Ярослав Володимирович “Мудрий” (1054 р.) здійснює перерозподіл давньоруських земель. Вірогідно, що за життя Ярослава Володимир-Волинський належав другому за віком серед живих синів Ярослава Святославу, але за заповітам Ярослава тому, як одному з трьох найстарих синів-“тріумвірів” (до них належали Ізяслав, Святослав і Всеволод) переходить у володіння частина “Руської землі” [144]– Чернігівське князівство, а Володимир стає володінням Ігоря ( “…а Игорю Володимерь” [145]).
В 1057 р. після смерті В’ячеслава Ярославича, за повідомленням “Повісті временних літ”, “тріумвіри” посадили “…Игоря Смолиньске, из Володимеря выведше…”. [146]М.Ф.Котляр припускає можливість, що Ігор зберігав Волинь до кінця життя (1060 р.), але ми схильні довіряти чіткій вказівці джерела. [147]Отже, з 1057 року, вірогідно, Волинська земля управлялася безпосередньо з Києва Ізяславом Ярославичем.
В 1068-69 рр., після тимчасового захоплення Києва Всеславом полоцьким, Волинь, як це вважає В.А.Кучкін, переходить до рук Святослава та Всеволода. [148]Про володіння Володимиром-Волинським Олега Святославича під час короткого князювання у столиці Русі Святослава Ярославича (1073–1077 рр.) є відомості у “Повчанні” Володимира “Монома- ха”. [149]
Під час свого третього, досить нетривалого правління у Києві Ізяслав (1077–1078 рр.), вірогідно, відновлює свою владу на Волині. В цей час ці землі, на думку М.Ф.Котляра, перетворюються у володіння його родини. [150]Певним доказом цього є передача Володимира-Волинського сину Ізяслава Ярополку після вокняжіння в Києві Всеволода Ярослави- ча. [151]Дещо пізніше претензії на волинські землі став пред’являти і син згаданого вище Ігоря Ярославича Давид.
Сила останнього, а можлива і певна законність цих претензій, спонукали в 90-х роках XI ст. погодитися з ними брата Ярополка Святополка Ізяславича, який на той час вже став київським князем. По крайній мірі, за рішенням Любецького князівського з’їзду (1097 р.), де вперше було узаконено право утворення володінь-вотчин, Волинь визнавалася за Давидом, і лише через декілька років новим князем краю став син Святополка Ярослав. [152]
В правління київського князя Володимира Всеволодовича “Мономаха” (1113–1125 рр.) відбувається перехід Волині у спадкове володіння його родини. Таким володарем цієї землі згодом стали дід Романа Ізяслав, а після того батько Мстислав. Захоплення цієї землі Володимиром “Мономахом” мало важливі наслідки для політичного розвитку Русі і в іншому плані.
Ще в 70-х роках XI ст., розвиваючи положення заповіту Ярослава “Мудрого”, його сини Ізяслав, Святослав і Всеволод фактично створили нову систему князівського володарювання, згідно якої інші князі, крім нащадків “тріумвірів”, не могли на законних підставах претендувати на Київ, тобто фактично перетворилися в князів-ізгоїв, які могли займати лише другорядні позиції в політичному житті Русі. Тепер в 20-х роках така ж доля спіткала спадкоємців старшого сина Ярослава Володимировича Ізяслава. Хоча Ярослав Святополкович, який загинув у борні за Волинь з “Мономахом”, і мав прямих нащадків, всі вони також перейшли до розряду князів-ізгоїв і у наступні часи вже не відігравали якоїсь значної ролі у перебігу внутрішнього розвитку Русі. Навіть, відомості про них в джерелах дуже і дуже лапідарні. [153]
У нащадків Мономаха в XII ст. були єдині фактичні суперники у боротьбі за верховенство на Русі – чернігівські Ольговичі (нащадки сина Святослава Ярославича Олега), проте вже у першій половині XII ст. сам клан Мономаха розпався на дві частини (волинських Мстиславичів та суздальських Мономаховичів). З середини XII ст. до них додалася ще лінія смоленських Ростиславичів (нащадків князя Ростислава Мстиславича, внука Володимира “Мономаха”).
Дядько Романа Ярослав Ізяславич
В перші роки правління у Володимирі-Волинському політична доля Романа Мстиславича знаходилася у повній залежності від ставлення до нього дядька Ярослава Ізяславича. Вперше Ярослав з’явився на політичному обрії в 1147 р., коли після оволодіння Києвом Ізяслав Мстиславич надав свому другому синові Турів. [154]Трошки пізніше Ярослав прибув до Новгорода, де прокнязював до 1154 р. [155]Перебування у багатому північному місті ставленика київського князя було дуже важливим для збереження Ізяславом влади у столиці Русі, на яку зазіхав Юрій “Довгорукий”. [156]Згадаймо, таку ж ситуацію пізніше ми бачили на прикладі перебування там Романа під час київського правління Мстислава Ізяславича.
Читать дальше