Зосередження значних воєнних сил суперників на півночі, перемога новгородців над суздальською коаліцією під Новгородом дозволило батькові Романа Мстиславу на недовгий час знову повернутися до Києва. Проте перевага у загальноруській боротьбі за гегемонію зараз була на боці суздальського князя Андрія. Не маючи достатньої підтримки у Києві, Мстислав згодом в черговий раз, але на цей раз вже назавжди покидає місто на Дніпрі і повертається на Волинь.
Андрій Юрійович знову зосереджує увагу на останньому центру опору на Русі своїй владі – Новгороді. Проте справа вже не дійшла до ратного зіткнення. Урок, завданий суздальцям під стінами Новгорода Романом і Якуном, був дуже відчутним. Для боротьбі з суперником Андрій суздальський застосував торговельну блокаду. Суздальці перекрили шляхи підвозу продовольства, що зразу призвело до різкого зростання дорожнечі у місті. “Бысть дороговь Новегороде, – пише новгородський книжник, – и купляху кадь ржи по 4 гривна, а хлеб по ногате, а мед по 10 кун пуд” . [127]Ясна річ, що в таких умовах популярність і Якуна, і Романа серед городян різко падає.
Північний літопис далі пише: “И съдумавше новъгородци показаша путь князю Роману” . [128]З ним перегукується повідомлення пізнього Московського літописного зводу, на зміст якого вплинула ворожнеча Москви та Новгороду кінця XV ст.: “Того же лета выгнаша Новгородци князя Романа Мъстиславича, таков бо бе обычаи окаяньных смердов изменни- ков” . [129]Дещо інакше представляє події київський сучасник, який вважає, що Роман покинув Новгород, дізнавшись про смерть батька. “Того же лете исходяща, и приде весть к Романови о отни смерти. Роман же яви дружине своей и приятелемъ своим Новгородьцемъ, и сгадавше дружина и, рекоша ему: “Не можемь княже уже зде быти, а поиди къ братьи ко Володимерю”. Он же, послуша дружине своем, поеха ко братьи” . [130]
Різниця у висвітленні джерелами подій викликала певну складність у їх трактуванні істориками. М.Кордуба вважає, що “ на відомість про смерть Мстислава Ізяславича примусили його сина Романа зректися княжого стола і він поспішив на Волинь, перебрати спадщину по батькові” . [131]М.Ф.Котляр відзначає з цього приводу, що “київський літописець запевняв свої читачів, що князь по звістці про смерть Мстислава з власної ініціативи вибрався на Волинь, та навряд чи можна було добровільно поміняти великий і пишний Новгород на тихе провінційне місто, яким тоді був Володимир” . [132]
Але з такою категоричністю важко погодитися, навіть враховуючи все, що ми говорили про владу новгородського князя. У Новгороді Роман виконував волю місцевих бояр, не був у повній мірі володарем. Без підтримки батька його перебування у північному місті ставало безперспективним. В той же час Володимир-Волинський був центром спадкового володіння його родини.
Цікаво, що спадкоємець Романа, його майбутній тесть, а у подальшому політичний суперник Рюрик Ростиславич з’явився у Новгороді 4 жовтня 1170 р., тобто хронологічно це ув’язується з фактом отримання у вересні Романом повідомлення про смерть Мстислава Ізяславича (останній помер 19 серпня 1170 р.). Все це, безумовно, не заперечує факту впливу жорстокої політичної боротьби, що виникла унаслідок блокади, на зміну влади у Новгороді. Б.О.Рибаков відзначає, що “Роман залишив Новгород заради збереження своїх прав на Волинь” . [133]І.П.Крип’якевич, пояснюючи факт існування у Володимирі новгородського кварталу, писав, що він міг бути утвореним саме новгородськими спільниками Романа, які разом з князем були вимушені покинути північне місто. [134]
Отже, у другій половині 1170 р. Роман повернувся додому. Життя ставило перед ним нові завдання, вимагала рішучості і самостійності дій. Дитинство остаточно завершилося.
Незадовго до смерті Мстислава Ізяславича в житті його родини сталася подія, що мала великий вплив на подальший розвиток політичних процесі на Волині і взагалі в усій південній Русі, серйозно вплинула на політичну кар’єру молодого князя Романа. Брати Мстислав і Ярослав Ізяславичи, щоб не припустити на перспективу можливого розбрату між волинськими Мстиславичами, домовились, що після смерті одного з них другий князь буде опікати своїх племінників ( “не зподозряти волости под детми его” . [135]М.Ф. Котляр вважає, що ця угода означала розділ Волині на два князівства Володимирське та Луцьке. [136]
Читать дальше