Дмитро Яворницький - Дніпрові пороги

Супроти Станового острова, вздовж правого берега Дніпра, простяглось селище Мандриківка. По скасуванні Січи тут сидів козак Мандрика своїм зимовником; він жив тим, що рибальчив на Дніпрі. Коли слобода Половиця одійшла під город Катеринослав, то до Мандрики прийшло багато половицьких мешканців, які й назвали своє поселення Мандриківкою.

З лівого боку Дніпра, супроти Станового острова та Серібної коси, вливається в Дніпро річка Самара.

Річка Самара (або Самар, Самарь) відома ще з половини XII в.: «Приде Изяслав у Чернигов, й ту приде ему весть от сына от Мстислава, оже бог ему помогл половцы победити на Угле й на Самаре».

Річку Самару також занесено в «Географию Южной России», в «Книгу большому чертежу».

Року 1635 про неї пише французький інженер Боплан:

«Ріка ця дуже інтересна як багатством риби, так і тим, що місцевість, якою вона протікає, багатша проти інших на віск, мед, дичину та будівельний ліс: відсіль брали весь ліс для будування Кодаку. Течія річки надзвичайно тиха через її завороти. Козаки звуть її святою рікою, мабуть, за її природні багатства; я бачив, що весною тут ловлять оселедців та осетрів, яких не ловлять в іншу пору».

Року 1654 посланці гетьмана Богдана Хмельницького до царя Олексія Михайловича виставляли як одну із умов приєднання України до Москви, « что бы государь пожаловал, велел козакам тем всем (тобто Самарью с ее угодьями) владеть попрежнему ».

Недивно, що на місцевість по річці Самарі часто набігали татари. Тут татари, застигнуті запорожцями, іноді покладали свої голови. Так, року 1660 татари набігли на Україну, захопили там багато «ясирю», полонили московського воєводу Василя Борисовича Шереметєва і з України кинулись до запорізької Самарської паланки, але коло гирла Самари на них несподівано напав кошовий отаман Іван Сірко, розбив їх на голову, — всіх полоняників пустив на волю.

І тепер ще давні літами діди кажуть: « Тут, на лівому боці Самари, коло самого гирла її, в кучугурах, трупу того людського та конячих кісток валялось видимо-невидимо, а кров запеклась на чверть аршина ».

Багато з того, що знайдено в тих піскових кучугурах, попало до Краєвого Музею в Дніпропетровську.

За часи запорожців на шість верстов вище гирла Самарського стояло у козаків місто Стара Самара. Року 1688 відомий в історії Росії кн. В. В. Голіцин, після першого нещасливого походу на Крим, на місці Старої Самари спорудив так звану Новобогородицьку кріпость. Будівничим тієї кріпости був німецький інженер фон-Зален, якого прислала сюди Москва. У літописця України Рігельмана ця кріпость скрізь зветься « Богородицькая, тож Старая Самара ».

Року 1711 Новобогородицьку кріпость зруйнував сам цар Петро І після нещасливого походу його до річки Пруту; це примусила його зробити Отоманська порта.

З 1709 року по 1734, як цар Петро зруйнував Чортомлицьку Січ та після втечі запорізьких козаків під протекцію Криму, на Самарських придоллях виникли татарські аули.

Року 1736 за русько-турецької війни « на устье оной реки Самары построен от россиян ретраншемент й несколько редутов, й прозывается Устье-Самара ». А трошки далі од тієї ж річки Самари, на річці Татарці, тоді ж таки зроблено редут.

На генеральній мапі 1751 року інженер-полковника де-Боксета Усть-Самара показана на лівому боці річки Самари, якраз там, де вона сходиться з Дніпром. На лівому боці Самари, трошки вище її гирла, показано Стару Самару, а вище Старої Самари показано Пещану Самару. Року 1783 Усть-Самарський ретраншемент скасовано, і всю його армату перевезено на ріг Кінбурн.

Супроти гирла річки Самари острів Кінський, про який пише інженер Боплан 1635 року:

« Кінський острів має коло 3/4 милі завдовжки 1/4 милі завширшки; у верхній частині вкритий він лісами та болотами, весною затопляє його вода. Тут проживає множество риболовців, які, за недостачею соли, зберігають рибу в попелі, а також дуже багато її сушать. Рибу ловлять коло гирла Самари, яка вливається в Дніпро ліворуч супроти «голови» Кінського острова ».

На «Плані Дніпра» XVIII в. і в архівних документах того ж віку Кінський острів зветься Самарський або Усть-Самарський, а тепер він відомий під назвою Старуха.

Од лівого берега річки Самари геть униз уздовж Дніпра тяглося с. Огріньабо Ігрень. Воно недавнього віку: заснував його в 1780–1781 році князь Олександр Андрійович Прозоровський, і славилось воно своєю лісною пристанню та виробом українських скринь, німецьких бричок.