Дмитро Яворницький - Дніпрові пороги

Всі ці народи несли в наш край матеріяльну й духовну культуру, яка вона була в ті віки, а з нашого краю вона йшла далеко на захід, а ще далі — на північний край. Звичайно, що цей перевіз знали також і запорожці.

У запорізьких козаків коло урочища Кичкасу, з правого боку Дніпра, були зимовники «відомства Кодацької паланки»; такі ж зимовники й з лівого боку Дніпра, — «відомства Самарської паланки». По тих зимовниках звичайно жили козаки-зимовчаки або сидні, чи гречкосії, які, коли хто хотів, жили з жінками, які не хотіли, жили одинокі. Вони «бадались» хліборобством, коневодством, скотарством, пасічництвом, лисичництвом; платили податок один карбованець од «диму» на рік у військову скарбницю. Після скасування Запорізької Січи в тих зимовниках тільки де-не-де лишились козаки на своїх старих житлах. Так, року 1781 відомий російський академик Василь Зуєв, об'їжджаючи місця колишнього Запоріжжя, завернув між іншим і до урочища Кичкасу, яке він знайшов пустим і безлюдним:

«В Кичкасі, — каже він, — стоїть одна тільки хатинка, в якій живе запорожець».

Але недовго лишався Кичкас «пустинним». 1789 року на правому боці Дніпра, на урочищі Кичкасі, виникла німецька колонія менонітів Айнлаге-Кичкас.

Першу думку про те, щоб викликати з-за кордону в Росію менонітів, подав цариці Катерині II граф П. О. Румянцев-Задунайський, який вперше побачив їх у Прусії, коло Данцігу та Ельбінгу, коли був у Прусії в часи семилітньої війни. Румянцев-Задунайський доводив, що меноніти добрі хазяї, що взагалі вони народ чесний, тверезий, працьовитий, що вони можуть бути зразком для руського селянина-хлібороба. Після такої доповіди послано до Прусії колезького совітника Траппе, щоб вивести звідтіля в Росію кілька менонітських сімей. На перший раз прибуло переселенців 510 душ чоловіків і 400 душ жінок, їх хотіли спочатку посадити на річці Конці, а потім того одвели їм землі на острові Великій Хортиці та на правому боці Дніпра, супроти Кичкасу. Швидко після того до першої партії менонітів-переселенців з'явились нові німецькі переселенці, і з протягом часу на колишніх запорізьких вільностях виросла сила великих, багатих та квітнучих німецьких колоній.

Харків, 1928 р.