Іван Буртик - Тернистий шлях другої дивізії УНА

Дальше, Гітлер погоджується з Кохом, щоб не повторити помилки з 1917-18 років, з українцями треба поводитися строго і жорстоко. Коли із звуженням фронтів у 1943 році німці переконалися, що їхні мрії розминулися з дійсністю і треба думати, як себе переселити на захід, вони рішилися на диявольський злочин.

У листі до генерала СС поліції Пріцмана, від 7 вересня 1943 року, Гіммлер інформує: “Генерал піхоти Штапф дістав листа в справі Донецької території з спеціяльними наказами. Негайно скомунікуйтеся з ним, а я уповноважую вас співпрацювати з ним з усіх сил. Мусимо досягти того, щоб при нашому відступі не залишилася в тій частині України ні одна людина, ні одне домашнє сотворіння, ні один мішок збіжжя, ні одна залізнична рейка, щоб не залишилася ні одна ціла хата, ні одна копальня, які можна б ужити, ні одна криниця не затроєна. Ворог мусить дійсно знайти тотально спалений і знищений край”. [16] [16] Юрій Крохмалюк, “Коресподенція Гіммлера”. Вісті Комбатанта (переклад). Стор. 42.

У багатьох містах і селах цей наказ було виконано. Німці забирали із собою молодих чоловіків та по можливості нищили все, чим могли б користуватись їхні противники. Тому ніхто тоді не знав, де пропали люди та як вибухла пожежа. Деструктивні сили окупанта діяли у всіх галузях у доступних формах.

Як трактовано чужинців у німецькій уніформі — окреме питання, але коли хтось думав, що це — упривілейована за співпрацю з німцями кляса, то він глибоко помилявся. Цікаво знати, що про цих людей думали самі німці, а Гіммлер зокрема. Нижче подаю інструкцію Гіммлера шефові штабу СС Куртові Кноблявхові, датовану 9 жовтня 1942, року в якій говориться, як поводитися з членами “Шума” (допоміжна поліція з окупованих східних теренів). “Шума” — скорочена назва “Шуцманшафт”.

“1. Кожний німецький начальник має вимагати, щоб його підвладні гляділи просто в вічі, це стара засада, що з очей все можна відчитати та що підвладного можна очима собі підпорядкувати і вдержати в послузі.

2. Забороняю дотримуватися звичаю, щоб членів “Шума”, які расово підлягають німецьким нормам або СС, вживати як підстаршин або старшин.

3. На підстаршин і старшин допускати тільки інтеліґентних членів “Шума”, але низькорасових.

4. Членів з кращими ознаками расовости в батальйонах “Шума” треба включати до першої сотні. Вони будуть мати приділеного німецького старшину СС, або поліційного старшину, який освідомить про вартість їх крови і переконає, що вони є кращими від інших з того самого батальйону.

5. Перша сотня, після кількох місяців вправ, дістане право на вулиці співати німецькі пісні, що я іншим сотням забороняю! Вони мають співати на вулицях тільки пісні у своїй рідній мові.

6. Коли командир виступає перед першою сотнею, вітає її словами “Гайль Шуцманшафт”, сотня відповідає: “Гайль Фюрер” Першим сотням, після певного часу, я особисто дам дозвіл відповідати “Гайль Гітлер”.

7. Пізніше, про що вирішу я сам, дозволю об’єднати перші сотні в батальйони.

8. Перші сотні мають бути особливо добре одягнені й устатковані.

9. Батальйони мають бути ведені поручниками, сотниками або майорами поліції і СС. До помочі дістануть німецького фельдфебеля.

Ці таємні напрямні треба особисто доставити шефам, їх не можна брати з собою, а треба переховувати в сейфі. Переписувати їх не вільно, вони не можуть бути розповсюджені”. [17] [17] Юрій Крохмалюк, “Коресподенція Гіммлера”. Вісті Комбатанта (переклад). Стор. 40.

Коли, аналізуючи, вглибитись в цілість плянів окупанта до поневоленого ним народу, то побачимо, що він, без приховування, ламає всі закони людських прав та без страху відповідальности чи кари нищить все, що стоїть йому на перешкоді в створенні “нового ладу”, доброго і корисного тільки для німецького народу.

Вже під час перших поразок на обох фронтах, зимою 1941-1942 рр. заскочені німці скоро міняли свої пляни. Непередбачені фронтові події заставили їх реорганізувати сили в запіллю та стабілізувати і утверджувати свою владу на окупованих теренах. До України, як першої окупованої території у війні з совєтами, згідно з пляном, німці негайно застосовували свою колоніяльну політику.

Їхня військова окупаційна влада залишалася надальше виконувати функції цивільної адміністрації. За вийнятком Українського Центрального Комітету в Кракові, не було жодної іншої цивільної влади. Ці так звані урядовці та наставлена допоміжна українська міліція служили, як підрядні органи, без жодних прав. Як до церкви, так і до релігії німці не мали жодного респекту, вони навіть погрожували священикам карою, якщо парафіяни не здадуть приписаний їм континґент.