Іван Буртик - Тернистий шлях другої дивізії УНА

З приходом до влади Гітлера та зросту його сил на політичній арені европейських дипломатів, які шукали розв’язки складних питань, справа України стає все актуальнішою. Вже в часі Мюнхенської угоди, 29 вересня 1938 року, українська справа вийшла на арену міжнародної політики. Дипломатичні мужі Англії, Франції та Італії знали, що Гітлер плянує похід на Україну, але це для них не було ані перешкодою, ані загрозою. Очі Гітлера зараз були звернені на Судети.

Щоб уникнути воєнного конфліку, Прага, під внутрішнім тиском та впливом міжнародних подій, погодилася в жовтні 1938 року створити автономний уряд Закарпаття, який мав існувати в федеративному устрою з чехами і словаками. Мало кому відомий колись клаптик землі розворушив інтриґи позакулісної дипломатії, яка в своїх побоюваннях робила різні висновки. Беручи під увагу всі елементи, включно з походом Гітлера на Україну, український народ, на думку Англії, не був готовий, ані спроможний втримати свою самостійність. Погляди французських політиків солідаризувалися з англійськими.

Коли 15 березня 1939 року була проголошена незалежність Карпатської України і о. Августина Волошина обрано першим президентом держави, розгублені політики пошукували реальних пояснень, що криється за цим пляном. Стривожені Польща і Мадярщина, незважаючи на Віденський арбітраж, ужили всіх заходів, щоб зліквідувати Карпатську Україну та осягнути спільний польсько-мадярський кордон. Польща боялася, що подих волі Карпатської України сколихне неспокійною Галичиною, а це може стати катастрофічним ударом для неї самої.

Гітлер змінив свої пляни і дав дозвіл мадярам зайняти Карпатську Україну. Так вибухла українсько-мадярська війна. Але навіть геройський спротив Січовиків не зміг захистити молодої держави від озброєних до зубів потужних армій Мадярщини й Польщі.

Підсумовуючи вище наведене, можна сказати, що з причини бездержавности української нації та відсутности власної впливової еліти й дипломатичного корпусу, і хоча б однієї прихильної нації, український народ все був змушений стояти осторонь великої гри, де вирішувалися долі народів, їх місії та призначення.

Зображений стан двадцятирічного періоду між двома війнами дає нам наглядну уяву про можливості й сили українського народу до дальшої боротьби за самозбереження і незалежність. В часі Другої світової війни людство зазнало виличезних матеріяльних і людських втрат, але, порівняльно, Україна потерпіла найбільше. Мається на увазі не тільки самі бої обох найбільших імперіялістичних потуг світу, що зміряли свої сили на українських землях за її багатства, а також виконання своїх безжалісно жорстоких, нищівних плянів, які не знаходять собі порівняння в історії людства.

Москва, будучи свідома того, що без українських земель і робітництва не може бути імперією, нищила всіма доступними засобами все, що було, або навіть що могло бути зародком українського сепаратизму і націоналізму. Пляни Гітлера щодо України не були іншими. В жадобі скорого осягнення своїх цілей, його імперіялістичні пляни мінялися щоденно на гірше, і за них заплатили життям мільйони невинних жителів України.

Стратегія Гітлера реалізується згідно його плянам. Свідомий того, що з атакою на Польщу Англія і Франція вступлять у війну, він розуміє, що треба забезпечити східні кордони. При допомозі В. Молотова, ціною решти українських земель та трьох балтийських народів, Гітлер одержав подвійно корисний договір з Москвою. У випадку війни із Заходом він не тільки забезпечив східні кордони, але й використав цей союз для своїх далекосяжних плянів. Цілі обох окупантів були одинакові: Москва прочистить небажаний йому елемент, “вилікує” українських націоналістів від самостійницьких ідей і це створить добрий ґрунт для нового німецького “визволителя”.

У процесі стратегічного плянування, впали жертвами на користь Німеччини Австрія, Судети та Чехо-Словаччина. Сусідні держави тривожно чекали, хто буде наступною жертвою. Европейські дипломати того часу не могли собі уявити, що до часу здобуття чеського збройного арсеналу та чеських фабрик Німеччина не мала жодних шансів виграти війну в Европі.

У політичному лексиконі слова “брехня”, “обман” заступають слово “дипломатія”, і вона мусить бути настільки перфектною, щоб кожний інший брехун сприйняв це за правду. Аліянти вірили в силу Гітлера, тому він не трактував їхніх погроз серйозно. Маючи забезпечені східні кордони, певний своєї перемоги, він 1-го вересня 1939 року, без оголошення війни, повною силою вдарив на Польщу.