Дмитро Багалiй - Історія Слобідської України

Шпиталі. У тісному зв'язку з брацтвами, а іноді й самостійно, існували ще при церквах і парахвіях так звані шпиталі, себто приюти для убогих, старих і калік. При Троїцькій церкві у Харкові, наприклад, був шпиталь при брацтві. Як взяти на увагу, що у кінці XVIII ст. у ньому щороку умірало по кілька чоловік, треба міркувати, що там содержувалося більш одного-двох десятків душ. Вони називалися старцями, і серед них були й чоловіки, і старі, й молоді (од 18 до 75 років). Доживали свого віку тут і безприютні військові. Деякі жили тут навіть з дітьми. Бачимо ми шпиталь і при Харківському Успенському соборі. Були вони напевне і при других церквах міста Харкова. Бачимо ми їх і по інших містах, містечках та селах Слободської України. По документах вони були у Сумах при двох церквах, у слободі Деркачах, у слободі Сінній, у Білопіллі, у Прорубі, Бишкині, Межирі-чах, Шелудьківці, Левківці, Соколові, Липцях, Лозовій, Золочеві, Старій Водолазі, Охтирці (4 шпиталя), Богодухові — 2, Кириківці й Красно-кутську — по 2, в Ізюмі — 3, Співаківці, Цареборисові, Ворожбі, Будилках, в Лебедині — 3.

Ось у такому тісному зв'язку з причтом жили тоді парахвіяне, і через те парахвія мала велику вагу у релігійному і моральному життю народа, через те так було багато тоді і церков відносно до числа населення. У 1724 р., наприклад, у Харкові було десять церков і парахвій на 1340 дворів, себто по 134 двори на кожну. Були й великі, й малі парахвії в 273 і в 100 дворів. Тепер у Харкові одна парахвія приходиться на куди більше число дворів, та й тодішніх дворів по населенню неможливо рівняти з теперішніми, тепер число церков у Харкові проти тих часів, скажімо, удвоїлося-утроїлося, а населення збільшилося у 57 разів (з семи до 400 тисяч).

Про релігійне та моральне значіння монастирів знаємо небагато. Харківський Покровський монастир мав велике значіння для освіти через те, що при ньому був заснований Харківський колегіум, котрий содержувався на монастирські кошти — на збори з церков і монастирів і на монастирські доходи. Церква Покровського монастиря виявляє з себе славетний пам'ятник української архітектура XVII ст. Про велике релігійне значіння Святогорського монастиря у XVII ст. ми оповідали вже раніш — він був тоді немов величезною парахвією для усієї полудневої Донецької країни. Цікаво, що в дуже поважній праці преосвященного Філарета — Історико-статистичному описанні Харківської єпархії, де є багацько документів з монастирського життя, майже нічого не сказано про моральний вплив монастирів на народне життя, а говориться майже тільки про їх земельні прибутки. Виходить так, що монастирі сими прибутками, особливо у XVIII ст. тільки й займалися, а у кінці століття монастирські землі були конфісковані і більша частина монастирів зачинена.

З життя духовенства. У свойому життю духовенство мало чим одріжнялося од суспільства, бо взагалі не було досить освічене. Священник Троїцької церкви Б. Янкевич не був ні в яких школах: руському чтенію, письму й церковному співу вивчив його дома батько, сумський посполітий; ніяким іншим наукам і майстерству його не навчали; в попи його назначив архієрей яко свого служку; більше він ніде не служив. В документах ми маємо декілька скарг на тодішніх батюшок. Харківський піп Кореницький лаяв непотрібними словами свого товариша попа Млодзинського, а потім вискуб йому волосся на голові і у бороді і сховав те волосся собі за пазуху. Суперечилися сі попи за доходи з церковних треб. Піп Миколаївської церкви лаяв непотрібними словами, називав богомерзьким нехрещеним бусурманом і побив харківського городового отамана Булгакова на весіллі, коли усі пішли на двір танцювати (хоч се було зимою). У бійці був обвинувачений і піп Рождественської церкви І. Млодзинський, а його самого у церкві побила і вискубла йому волосся одна парахвіянка Кочержиха за те, що він прилюдно назвав її повією і вигнав із церкви її дочку-покритку. Хоч вони між собою й помирился на тім, що Кочержиха дала 3 карб, на церкву, а попові тонкого сукна, сап'яну й козлини, а все-таки архієрей присудив Кочер-жиху вибити канчуками і одіслати на рік в дівочий монастир на роботи. Сей піп розп'янствувався до того, що у 1759 р. архієрей одіслав його у Святогорський монастир, щоб не було спокуси парахвіянам. Іоасаф Горленко за п'янство звелів двох попів побити киями й зіслати в монастир на покаяння. І серед ченців траплялися такі, котрих духовне начальство жорстоко карало. У 1749 р. Іоасаф Горленко викинув з чернецтва і постановив побити киями і зіслати у заслання двох ченців Харківського Покровського монастиря за те, що вони поробили собі хвальшиві пашпорти і утекли з монастиря.