Число великоросійських поселенців у ріжних містах Слободської України то збільшувалося, то зменшувалося од усяких випадкових причин; великоросійські служилі люди залежали од московського уряду, і він їх посилав туди, де була у них потреба, наприклад, коли якесь українське місто безлюділо. Загалом се був тоді текучий люд серед заселення, і його куди легше було висилати, ніж вільних і непокірних українців. Число великоруських поселенців в українських містах, здається, не збільшувалося у XVIII ст., а навіть зменшувалося. Великоросійські села та деревні у Слобожанщині більш усього розкидані були біля тих великоросійських городів, про котрі ми тільки що говорили — біля Чугуєва, Вольного, Болхового. У Бєлгородському повіті були такі ж села — Руська Лозова, Проходи, Руські Тишки, Борщова. У Валківському повіті ми бачимо з великоросійським населенням села Славгородок, Верхопожню, Пожню, Дернову, Люджу, Верхолюджу, Тарасівку, Станичне, Порозок, Солдатське, Ницаху, Обратенище, Печини, Крамську, Каменецьке, Котанську. До Волховського повіту належало с. Уди. На західному погряниччю, де йшла колишня литовська межа, теж було кілька великоросійських сіл та деревень — Чупахівка, Боровенька, Мартиновиці, Ясенове. Але найбільш широким та просторим великоросійським повітом у Слобожанщині був Чугуївський, де ми бачимо села — Каменну Яругу, Покровське, Кочеток, Введенське, Піщане, Тернове, П'ятницьке, Васищеве, Тетлегу, Зарожне, Шубине, Бабку і Борову. Се дуже давні поселення — землі сим поселенцям були одведені ще у 1647 р., після того як українці убили у Чугуєві свого гетьмана Острянина і повернулися у Польщу. Значить, великоросійські оселі були розкидані невеличкими купами у теперішніх Охтирському, Лебединському і Зміївському повітах Харківської губернії, недалеко від погряниччя Курської і Полтавської губерній, а найбільша частина їх містилася у самому осередку губернії — у Чугуївському повітові. По селах Чугуївського повіту проживало багацько народу — по декілька сот чоловік. Села Вольновського повіта були куди малолюдніші. У 1710 р. у Чугуївському повітові жило біля десяти тисяч чоловіків і жінок. У XVIII ст. була збудована Українська лінія. Вона мала військове населення — однодворців, або так звану ландміліцію, яка повинна була обороняти ті кріпості, котрі були збудовані по сій лінії. Лінія проходила од Дніпра до Донця по р. Орелі й Береці у теперішніх Полтавській та Харківській губерніях і займала південну частину Харківщини. Простяглася вона на 400 верст. У Харківщині вона проходила по Ізюмському, Зміївському та Валківському повітах. Усіх кріпостей на ній було 17. Будувати сі кріпості повинні були козаки з Слобожанщини та Гетьманщини. Оселі Української лінії були теж гніздом великоросійського заселення у Слобожанщині.
У 60-х роках XIX ст. етнографічний склад населення Харківської губернії був такий: на 87,78 % українців в губернії приходилося 11,45 % великоросів, себто перших було у вісім разів більше, ніж других. Великороси займають тепер частини Зміївського, Старобільського, Вовчанського, Кубинського та Харківського повітів. Вовчанський та Старобільський повіти Харківщини у XVII ст. були ще майже безлюдними, і великоросійські поселенці там з'явилися тільки у XVIII ст., коли російські царі почали роздавати їх своїм великим панам, а ті почали переселяти туди своїх кріпаків з центральних великоросійських губерній. Таке, наприклад, походження сел Андріївки та Старого Салтова, Апраксіна та Шафірова. Таким побитом, населення теперішньої Харківської губернії не являється виключно українським, бо проміж українських сел трапляються поодинокі і цілими купами російські; тут з давних давен живуть переселенці з великоросійських губерній, і вони розмовляють на великоруській народній мові і мають усі великоросійські народні звичаї, одежу, будівлю. На етнографічну виставу, організовану під час Археологічного з'їзду у Харкові у 1902 р., зібрано було багацько старих народних уборів українського й великоруського населення Харківщини; се все потім пішло до народнього музею при Харківському університеті. Той музей показує нам в теперішньому народньому житті якби історичну етнографію країни, і з ним повинен ознайомитися кожен, хто цікавиться сучасним народним життям Слобожанщини 39. Але великоросійське заселення Слобожанщини було дуже невелике, як його зрівняти з українським; теперішня Харківська губернія по свойому історико-етнографічному складу являється українською і являє з себе органічну частину території України, а її населення — таку ж частину українського народу.
Читать дальше