Володимир Білінський - Країна Моксель, або Московія. Книга 1

Якщо вважати, що у кожній області колишнього Союзу набиралося «липових росіян» серед всіх народів хоча б така ж кількість, то можна мати уяву про масштаб зросійщення.

Отож і в армії, і на флоті на одного росіянина завжди припадав хоча б один — неросіянин. Пам'ятайте про це, пане Лужков!

Однак, Юрію Михайловичу, ви забули, а тому, певно, не зазіхаєте принаймні ще на десяток «міст російської слави». Нагадаю вам про кілька з них.

Приміром — Порт-Артур. Російська імперія 1904 року і там зазнала поразки, хоча солдати, як завжди, свою місію виконали до кінця.

Чудовий вальс «На сопках Маньчжурії» написав учасник війни. Мені особисто цей вальс подобається більше від «Севастопольського вальсу». А Вам, Юрію Михайловичу?

Ви чомусь забули пред'явити претензії великому Китаю на це «місто російської слави». Мені абсолютно не хочеться навіть допускати думки, що ви боїтеся, того й мовчите.

Або ось іще одне «місто російської слави» — Варшава!

Ваші предки брали це місто й захищали його понад десять разів. Згадайте: сам генералісимус Суворов вирізав у

Варшаві населення, як звичайний бандит. Чому ж забули про це місто? Адже багато разів приходили, підкоряли, упокорювали, захищали, залишали, йдучи геть.

А як, пане Лужков, ви забули про Київ?

Теж — «місто російської слави»?! Згадайте: ще 1169 року ваші предки (фінські племена: меря, весь, мещера, мокша, а простіше — народ Моксель) прийшли із «Залешанської землі» і «взяли на щит град Київ». Навіть поцупили знамениту ікону та вивезли в країну Моксель — майбутню Московію.

А «місто російської слави» — Грозний? Погляньте, які страшні руїни ви залишили після себе! Знищили понад сто тисяч людей, сотні тисяч знедолили і забули про все, начебто не ваших рук справа.

Багато, Юрію Михайловичу, міст можна назвати «містами російської слави». Гадаю, ви й самі повинні нарешті зрозуміти весь комізм і трагізм цього визнання. Міфи завжди розсіюються: і брехливі, й солодкі!

Я радив би Вам, пане Лужков, зрідка читати праці та статті російських науковців. Наприклад, професора, завідувача кафедри Московського інституту міжнародних відносин Ю. М. Колесова, який дав вичерпну відповідь на ваші домагання щодо Криму й Севастополя ще в 1995 році.

Послухайте:

«1 Україна, й Росія є членами ОБСЄ, і для них положення Заключного акту обов'язкові. Навіть сама заява претензій на частину території іншої держави вже є протиправним, грубим порушенням загальновизнаного міжнародного права. І, звичайно, якщо застосуванням або погрозою сили (є такий термін) спробувати вирішити територіальну суперечку на свою користь, це підпадає під визначення агресії з усіма наслідками, що з цього випливають» [47, с. 2].

Доводжу до відома московського градоначальника, що професор Ю. М. Колесов є арбітром Постійної палати Третейського суду в Гаазі, куди Лужков збирається скаржитися.

Так що, Юрію Михайловичу, час би й призупинити «мічурінські» дослідження з вирощування «Пуксів», за вже запатентованим методом письменника В. Войновича, тим паче на рівні, як ви казали, Ради Федерації Росії.

Раджу панові Лужкову також заглянути у ВРЕ, третє видання, том 23, с. 104. Ось що на тій сторінці сказано, коротко: «Севастополь, місто республіканського підпорядкування Кримської області УРСР».

Несолідно якось виходить, Юрію Михайловичу. Ви на кожному кроці говорите, що Севастополь завжди був містом союзного підпорядкування. Енциклопедію редагували десятки, навіть сотні радянських, переважно російських, академіків і професорів. А ви намагаєтеся сьогодні виставити їх дурнями, які не відали, що писали. І видавалася Енциклопедія в Москві, абсолютно, як ви розумієте, без тиску з Києва. Дуже вже рідким виходить, Юрію Михайловичу, ваш московський «щєц». Сама вода.

Послухайте ще одного розумного російського академіка: «Москва — Символ, Образ, Тип Російської влади. З її месіанською й універсалістською претензією на весь світ… Це влада, яку вона (Москва) здійснює по-ординськи: знищенням конфліктуючого, а не угодою з ним. І це стосувалося геть усього: міст — Твер, Новгород, Псков, Казань; станів — бояри, дворянство, стрільці, селяни; і будь-яких інших формувань, включаючи церкву. Ця влада — переможець, якому потрібні, однак, усе нові й нові супротивники. Без них вона не влада» [14, с. 121].

Може, в цьому й полягає, пане Лужков, весь сенс ваших домагань до України? Я ж по праву назвав вас московитом!

Саме ви сьогодні є носієм ординської московської влади. Саме люди з подібними до ваших імперськими поглядами й переконаннями завжди правили в Москві та Московії, постійно вишукуючи ворогів серед сусідів і схиляючись перед матір'ю — Золотою Ордою.