Иван Дерейко - Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

Більше уваги на окремі колабораціоністські формування звернено у циклі праць, написаних за матеріалами судових розслідувань [11] Неотвратимое возмездие // По материалам судебных процессов над изменниками Родины, фашистскими палачами и агентами империалистических разведок. — М.: Воениздат, 1974. — 352 с.; Неотвратимое возмездие // По материалам судебных процессов над изменниками Родины, фашистскими палачами и агентами империалистических разведок. — М.: Воениздат, 1979. — 294 с.; Белоусов М. А. Об этом не сообщалось… // Записки армейского чекиста. — М.: Воениздат, 1978. — 160 с.; Есть такой фронт // Сб. очерков. — Львов: Каменяр, 1973. — 335 с.; Ваш ход, генерал… — К.: «Украина», 1991. — 412 с., та ін. . Вони, на загал, дуже тенденційні, проте фактологічно найбільш насичені в порівнянні з рештою праць радянського періоду.

Крок вперед у дослідженні військового колабораціонізму було здійснено радянською історіографією у добу горбачовської перебудови [12] Народная война в тылу фашистских оккупантов на Украине — В 2-х кн. — К.: Наукова думка, 1985. — Кн. 1. — 399 с.; Емельянов Ю. В. Большая игра: ставки сепаратистов и судьбы народов. — М.: Молодая Гвардия, 1990. — 270 с.; Шульмейстер Ю. А. Гитлеризм в истории евреев. — К.: Политиздат Украины, 1990. — 256 с. . В другій половині 1980-х років попри традиційну категоричність у висновках, спостерігається дедалі більша увага до накопичення фактичних даних щодо колабораціонізму в роки Другої світової війни. Зокрема, у працях цього періоду вперше називаються загальні кількісні показники щодо участі представників радянських народів у колабораціоністських структурах і формуваннях на окупованій території [13] Емельянов Ю. В. Большая игра: ставки сепаратистов и судьбы народов. — М.: Молодая Гвардия, 1990. — С. 191–192. .

Таким чином, радянською історіографією питання збройної колаборації не було розкрито, нею було накопичено певний фактичний матеріал, передусім пов’язаний із злочинними діями нацистів та окремих добровольчих формувань.

Подібною в плані тенденційності висвітлення даної проблематики, але вільнішою у доборі фактичного матеріалу, була історіографія країн соцтабору, передусім ПНР і НДР [14] Mader J. Hitlers Spionagegenrale Sagen Aus. — Berlin: Verlag der Nation, 1983. — 304 р. Двічі перевидавалась російською мовою: Мадер Ю. Гитлеровские генералы шпионажа дают показания. // Империализм: шпионаж в Европе вчера и сегодня. — М.: Политиздат, 1984. — 304 с., і Мадер Ю. Абвер: щит и меч Третьего Рейха. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. — 320 с.; Мюллер Н. Вермахт и оккупация (1941–1944): О роли Вермахта и его руководящих органов в осуществлении оккупационного режима на советской территории. — М.: Воениздат, 1974. — 387 с.; Cyganski M. SS w ruchu narodowosocjalistycznym i w III Rzeszy 1925–1945. — Poznan, 1978. — 447 s.; Majewski R. Waffen-SS — mity i rzeczywistosc. — Wroclaw, 1983. — 294 s. . Здебільшого вони становлять своєрідну адаптацію західних джерел на тему колабораціонізму для свого читача, будучи досить оглядовими і дещо некоректними в цитуваннях. Проте обсяг поданої у них інформації на порядок більший, ніж це могли дозволити собі радянські історики.

На відміну від соціалістичних країн, у західній історіографії дослідження даної тематики (як і Другої світової війни взагалі) починаючи з 1950-х років набуло великого розмаху. На відміну від радянських істориків, їхні західні колеги мали можливість без перешкод користуватися джерелами (в тому числі численними мемуарами учасників колабораціоністських рухів), і вільно висловлювати свою позицію з даного питання. Добровольчі формування з громадян СРСР у складі Вермахту досліджувались як в рамках інших специфічних тем (Вермахт, СС, окупаційна політика), так і у безпосередньо присвячених даному предмету ґрунтовних монографіях.

Колабораціонізм в цих працях розглядається здебільшого через призму нацистської окупаційної політики, а добровольці зображуються переважно як стихійна маса, що потрапила у безвихідну ситуацію [15] Ионг Луи де. Немецкая пятая колонна во Второй Мировой войне. Изд. иностр. лит-ры, 1958. — 447 с.; Reitlinger G. The SS: Alibi of a Nation. 1922–1945. — N. Y.: A Da Capo Press, 1989. — 502 p.; Dallin A. German Rule in Russia 1941–1945: A Study of Occupation Policies. — London, N. Y.: McMillan, 1957. — 695 р.; Reitlinger G. The House Built on Sand. The Conflicts of German Policy in Russia 1939–1945. — London: Weidenfeld, 1960. — 459 р.; Littlejohn D. The Patriotic Traitors. A History of Collaboration in German— occupied Europe 1940–1945. — London, 1972. — 320 р.; Dean M. Collaboration in the Holocaust: Crimes of the Local Police in Belorussia and Ukraine, 1941–44. — N. Y.: St. Martin’s Press, 2000. — 268 р. . Окремі дослідники намагаються представити бійців добровільних формувань як ідейних антикомуністів, які свідомо співпрацювали з Райхом в рамках «хрестового походу проти більшовизму» [16] Пфеффер К. Г. Немцы и другие народы во второй мировой войне. // Итоги Второй Мировой войны. (Сб. статей). — М.: Изд. иностр. лит-ры, 1957. — С. 512–513; Уильямсон Г. СС — инструмент террора. — Смоленск: «Русич», 1999. — 416 с.; Watt D. Nazi Political Warfare: Persuasion and Subversion. // Carr W., Cecil R. & oth. Hitler’s War Machine — N. Y.: A Salamander books, 1975. — Р. 213–232. .