Иван Дерейко - Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

Сучасна вітчизняна історіографія стосовно проблеми українського збройного колабораціонізму становить своєрідну трансформацію двох згаданих напрямків, що спонукає до окремого її розгляду. Виходячи з цього, найдоцільніше було б окреслити стан наукової розробки проблеми саме за цими трьома напрямками, тобто у радянській, західній та пострадянській історіографії.

Існування радянської історичної науки в умовах тоталітарного режиму зумовило її сервільність стосовно ідеології. Історія повинна була бути перш за все ілюстрацією перемоги радянського ладу, що призводило до «причісування», і, значною мірою, відвертої фальсифікації перебігу німецько-радянської війни. Тому така система здебільшого просто уникала висвітлення незручних для себе питань. Як зазначав відомий український історик Михайло Коваль: «До заборонених належали такі теми, як соціальна і політична база досить поширеного колабораціонізму, дії численних місцевих антирадянських формувань на боці противника тощо» [6] Коваль М. В. Друга світова війна та історична пам’ять. // Український історичний журнал. — 2000. — № 3. — С. 14. .

Наявна кількість історичних праць на тему українських добровольчих формувань з населення РКУ наводить значну кількість трактувань і способів постановки даної проблеми. Це викликано як світоглядним спадком Другої світової війни, так і різними політичними та соціальними умовами розвитку історичної науки у різних країнах. Унаслідок цього дослідження вказаного питання часто мають викривально-публіцистичний чи кон’юнктурний характер, і лише незначна частина може претендувати на справжню, а не декларовану академічність.

Найбільш залежною від ідеологічних факторів була, без сумніву, радянська історіографія війни. Підхід до проблеми військової колаборації здійснювався у відповідності з марксистським уявленнями про перманентну класову боротьбу. Тому масштаби колабораціонізму в СРСР приховувались, а його соціальна база зводилась до «класово ворожих радянському народу елементів» [7] Зелкин И. И. Фашистская оккупационная политика на временно захваченных территориях СССР // Зарубежная историография. — М.: Знание, 1976. — С. 41–42. . У результаті за сорок шість повоєнних років в радянській історіографії не з’явилося, по суті, жодної спеціальної історичної праці про участь радянських людей у німецьких збройних силах.

Традиційно, радянська історіографія Другої світової війни умовно поділяється на три хронологічні періоди: 1940-ві рр. — початок 1950-х рр., кінець 1950-х рр. — 1985 р., 1985–1991 р. Протягом першого періоду безпосередньо зазначеної теми торкалися виключно видання історико-публіцистичного плану, присвячені викриттю злочинів «німецько-фашистських загарбників та їхніх пособників». У них свідомо поєднується діяльність місцевих колабораціоністських органів, створених за сприяння окупаційної влади, національно-визвольних рухів, та локальних поліцейських чи самооборонних формувань з місцевих жителів чи військовополонених [8] Шульга З. Боротьба українського селянства проти німецьких загарбників. — Уфа: АН УССР, 1942. — 50 с.; Дубина К. Варвари двадцятого віку. — Саратов, 1942. — 16. с.; Сліпчук П. Людожери. — К., Держполітвидав, 1945. — 46 с. . Видання такого штибу робіт здійснювалося і у подальші роки існування СРСР у формі «документально-публіцистичних нарисів» [9] Див.: Василевич Б. Лжемесії. — Львів: Каменяр, 1973. — 240 с.; Д митрук К.Є. Під штандартами реакції і фашизму. — К.: Наукова думка, 1976. — 383 с.; Їхнє справжнє обличчя. — К.: Тов. «Україна», 1976. — 47 с.; Чередниченко В. П. А натомия предательства. Украинский буржуазный национализм — орудие антисоветской политики империализма. — К.: Політвидав, 1983. — 326 с. та ін. .

У період з кінця 1950-х по середину 1980-х років відбулося поступове поглиблення вивчення історії війни. В цей час з’явилась значна кількість наукових робіт, які стосувались вивчення окупаційного режиму в Україні, проте жодна з них не була присвячена колабораціонізму, як окремому явищу. Академічні праці торкалися даного питання лише побіжно, концентруючись на дослідженні дотичних тем, перш за все партизанського руху [10] Див. напр.: Супруненко Н. И. Украина в Великой Отечественной войне Советского Союза (1941–1945 гг.) — К.: Госполитиздат УССР, 1956. — 455 с.; Ш амко Е. Н. Партизанское движение в Крыму в 1941–1944 гг. — Симферополь: Крымиздат, 1959. — 162 с.; Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941–1945 рр. — В 3-х т. — К.: Політвидав України, 1968. — Т. 1. — 556 с. . Інформація стосовно колабораційних формувань у цих працях виглядає фрагментарною та ілюстративною, будь-які дані щодо загальної чисельності місцевих збройних формувань нацистської Німеччини в Україні відсутні.