Иван Дерейко - Місцеві формування німецької армії та поліції у Райхскомісаріаті «Україна» (1941–1944 роки)

На відміну від «гіві», охоронців одягали в стару уніформу Вермахту без знаків розрізнення, та ставили на рівні умови забезпечення з німецькими солдатами. Розмір заробітної платні коливався в межах 24–30 марок. Денний продовольчий пайок складався з 600–700 гр. хліба, 100 гр. м’яса, 0,5 кг картоплі, 200 гр. круп, 50 гр. масла, 30 гр. цукру, 100 гр. горілки і 4 цигарок [92] ГДА СБУ. — Ф. 5. — Спр. 66233. — Арк. 80. . На відміну від «гіві», охоронці мали право на відпустку і служили, здебільшого, неподалік від рідних місць. Службовим посвідченням «гіва-мана» в складі охоронних частин слугували своєрідні «виказні книжки» (Kennbuch).

Свою роль відігравала також і пропаганда. З самого початку окупації колабораційна преса твердила про участь сотень і тисяч українців у боях з більшовиками, та про їх подвиги. Вже з березня 1942 року газети розпочали кампанію агітації до вступу у нібито існуюче Українське Визвольне Військо, що бореться за «належне місце України у майбутній Новій Європі». Разом з тим, адміністрація РКУ не проводила жодних заходів для надання окупаційним установам національного характеру, а націоналістів офіційно ставили в один ряд з більшовиками. У вже згадуваному звіті від 25 серпня 1942 року, працівники СД рекомендували заборонити навіть пронімецьку агітацію для українців, яка б оперувала поняттями «любові до Батьківщини» і т. п., тому що вона межує з націоналізмом, і може підштовхнути населення до небажаних для Німеччини дій [93] ГДА СБУ. — Ф. 2. — Оп. 7. — № по оп. 4. — Спр. 44. — Арк. 7. . Тобто, жителі райхскомісаріатів були зобов’язані сумлінно працювати на благо Німеччини лише для того, щоб віддячити за визволення від більшовизму. Як радянські, так і оунівські аналітики справедливо відзначали слабкість цього аспекту нацистської пропаганди, і її невідповідність реальній політиці Гітлера.

Набагато більший вплив справляла антибільшовицька агітація, перш за все спрямована на розкриття цілком реальних злочинів радянської системи. Так, ще влітку 1941 року німецькі війська відкривали для загального огляду тюрми, наповнені тілами в’язнів, вбитих НКВС. А навесні 1943 року з українських частин відряджали делегації на місце масових поховань жертв більшовизму у Вінниці. Протягом всього періоду окупації газети описували злочини, здійснені радянськими військами при відступі, а також репресії проти населення територій, відвойованих РСЧА у 1942–44 роках. Розголосу набув і широко відомий зараз наказ Берії про майбутню депортацію всіх українців до Сибіру, розповсюджений німецькими пропагандистами у 1944 році. Проблема навіть не в тому, чи він справжній, чи вигаданий нацистськими спецслужбами, а в тому, що він викликав довіру населення через те, що відповідав їх уявленням про жорстокість методів радянського режиму, і підігрівав антибільшовицькі настрої.

Про патріотизм нацистська пропаганда заговорила лише навесні 1943 року. Основою для цього стало офіційно задеклароване створення Українського Визвольного Війська (УВВ). В теорії це була інституція, аналогічна РОА, але проблема полягала в тому, що УВВ так і не отримала ні повноцінно діючого штабу, хоча б на зразок Командування Східних військ, ні загальновизнаного лідера, на зразок генерала Власова. Просто частині допоміжних формувань Вермахту, а іноді і окремим добровольцям, роздали нові жовто-сині (а не синьо-жовті!) нашивки з тризубом. Це часто робилось навіть без врахування їхньої національної приналежності. Так, наприклад, у 557 німецькому охоронному батальйоні нашивки УВВ видали сімом добровольцям-вахманам, з яких троє були українці, троє — росіяни і один поляк. А воякам 57, 102, 115, 118 шуцбатальйонів, батальйону 604 «Прип’ять», 615 «Десна» і 56 артдивізіону, переважну більшість яких становили власне українці, було оголошено про переведення до РОА.

Починаючи з 1943 року пропагандисти РОА при вербуванні українців до своїх лав теж стали оперувати поняттям «Самостійна Україна». Надання самостійності, так само як і землі та волі, вже твердо обіцяли після перемоги над більшовизмом, закликаючи в даний момент зімкнути ряди і не вносити розбрату в «загальноросійську» справу. Такою, власне, була позиція нового куратора східних добровольців Генріха Гіммлера. Попри несумісність ідеї загальноросійської Визвольної Армії і боротьби за незалежність колоній Москви, ці речі змішувались в одне ціле, передусім через невизначеність основних напрямків східної політики Райху, яку довелося швидко змінювати під тиском обставин. В результаті, внаслідок впливу нацистської, власівської, радянської та націоналістичної агітації, ідейні засади, що керували діями добровольців ставали доволі химерними.