Наталия Рощина - Роксолана

Махідевран дістала страшне покарання: господар прогнав її геть! Залишок років вона мала провести в засланні, в забутті. З першої дружини, Весняної Троянди, вона перетворилася на вигнанницю. Світ відвернувся від неї, та й був він тепер для жінки ніби смерть чи гірше смерті. Бо що для неї світ, коли улюблений Сулейман не хоче більше бачити її, не хоче її кохання, коли він так образливо забув про все, що єднало їх ці роки. її покої віддані Хуррем, колишні служниці передані Роксолані.

Чари! Рудоволоса відьма! Саме так, бо немає іншої причини байдужості Сулеймана. Гарем завмер. Йому не потрібні докази того, що володаря отруїли, підпоїли. Не можуть покинуті жінки заспокоїтися й подивитися правді в очі: не врода, а розум, сила духу Хуррем вразили султана. Він звик до тупого поклоніння, а тут такий несподіваний характер, воля, упертість розуму. Захоплення падишаха було не одноденним.

Валіде не одразу відчула загрозу від маленької, майже прозорої, тонкої дівчинки. Мудрості жінки, що багато бачила на своєму віку, було завдано нечуваного удару. Шістнадцятирічна українка заволоділа її сином. Вона поводилася так, ніби їй «вже давно відкрилася мудрість людської неприступності, завдяки якій кожен може жити на світі, зберігаючи власну особистість. Ми існуємо лише доти, поки ми, з\'єднуючись невпинно з усім, що нас оточує, водночас відокремлені від цього оболонкою свого тіла і неповторністю духу» (2). Протягом годин валіде спілкувалася з маленькою Хуррем, щоб зрозуміти цю дивовижну жінку. Задавала питання, читала книги, вірші, пильно придивлялася до усміхнених очей. Але на жодне своє питання не дістала відповіді. Хуррем сміялася, ховаючи тугу від всевидющого ока валіде, від головного євнуха, від усіх, хто може донести на неї султанові. Йому вона потрібна усміхнена, весела й безтурботна.

Дівчина зрозуміла, що влада, яку вона поволі отримує над султаном, не тішить її. Намагалася випестити в себе ненависть до цього головного з усіх грабіжників, робила це поступово день за днем, коли несподівано з жахом відчула, що ненависть до цього вже не чужого чоловіка перероджується в щось інше, схоже на прихильність. Страшно й подумати, Хуррем відчувала себе за крок до любові… любові до ворога, людини, з якою буде пов\'язана до скону.

Немає більше рудоволосої Насті. У серці вже грала дивна музика, лунала вона й у голові й не давала можливості думати про щось, окрім несподіваного почуття до ще недавно чужого, ворожого чоловіка. Забула геть про все, підспівувала любові. Лунала мелодія про пристрасть, сильнішу від смерті. Й це вже не була ніжна, дівоча любов до Стефана. Це була любов жінки, що пізнала чоловіка. «Любов – любов – любов! Вона вже часом так кипить у нутрі, як лава у горі, хоч на схилах її ще все спокійне, і зеленіють полонини, і синіють, мов очі, тихі озера…» (10).

На світі залишилась Хуррем, душа якої поволі втрачала зв\'язок з минулим, воно викреслювалося несподівано сильним почуттям. Вона ж полюбила свого ворога! Зрадила вона все, що відбувалося в її короткому житті. Але щось давало їй сили дивитися вперед. Відчуваючи горе і безнадію, вона намагалася не зламатися. Випробування несподівано стали для дівчини шляхом до вершин духу. «Коли переконалася Хуррем, що люди і Бог відцуралися від неї, що світ покинув її напризволяще і вона віддана лише власним силам, несподівано для неї самої відкрилася у ній така невпинна текучість духу, такі незнані можливості розуму, що навіть злякалася. Може, так само лякала вона своїх гаремних сторожів і саму валіде, зате султана здивувала й зачудувала аж так, що не міг уже відірватися від споглядання цієї дивовижної дівчини, в якій вміщувалося стільки несподіванок, стільки щедрих знань, що, здавалося б, їх нездатна була витримати людська природа!» (2).

Викликаючи невдоволення оточуючих, султан Сулейман чимдалі більше часу проводив з рудоволосою українкою. Він залишив без уваги наложниць, які услід за Махідевран негайно звинуватили суперницю в чаклунстві. Руде волосся, затьмарення розуму великого султана – досить серйозні доводи для звинувачення. Але Хуррем врятували дві обставини. По-перше, вона завагітніла, про що негайно розповіла султанові. Гордий Сулейман умить перетворився на радісного хлопчика, який одержав найжаданіший подарунок. Улюблена жінка подарує йому сина – султан не мав ніяких сумнівів. Поділився радістю з матір\'ю. Валіде була, як завжди, стримана, але виказала задоволеність від почутого. З того дня падишах ставився до Хуррем з особливою увагою. Він ніколи раніш не поводився таким чином. Новий, незнаний султан міг бути самим собою тільки з улюбленою Хуррем й був щасливий тим.