Наталия Рощина - Роксолана

«Здригнувся. Так, він ще не зустрічав у своїм житті жінки, котра більше нагадувала б йому його матір, ніж ця невільниця. Уже був певний, що вона, й тільки вона потрафить виступити супроти нього так само лагідно й так само твердо, як його мати, котра одинока говорила йому одверто правду в очі. А серед вічних підхлібств і подиву гостре слово матері було йому таке приємне, як разовий хліб голодному» (10). Відчував, що ця невільниця буде йому такою ж вірною, як рідна мати, такою ж розсудливою, щирою. Вона завжди буде йому цікавою, а це дуже важливо.

У серці молодого султана розцвітала друга міцна любов. Глибоко й невідворотно вразила його Хуррем. Ще й ще раз з\'ясовував для себе, чим його зачепила та чужинка з далекої країни. Дивився на білий світ, а бачив лише біле личко, спокійне й розумне, великі бездонні очі. Він хоче зануритись у їх глибини й не знати більш інших задоволень, проблем, його бажання – зректися всього. Неможливі думки. Він, володар світу, не має права на таку лірику. Ніколи ще з його серцем не відбувалися такі швидкі зміни. Гаряча хвиля пристрасті накотилася на Сулеймана. Всемогутній султан перетворився на закоханого юнака, який мріяв про щастя з коханою. Він провів з нею ще одну ніч, потім наступну… Кожної ночі відкривав для себе нову Хуррем. Тепер вони багато розмовляли, але це були розмови на рівних. Дивна жінка не була схожа на жодну, що побувала в його покоях. Що найбільше його вразило: її зовнішність чи розум, неабияке знання Корану? Адже вона – християнка. Невільниця дивувала його точністю й доцільністю цитат, знала закон краще за багатьох мудреців ісламу. Так бодай здавалося йому…

Першою зміни в поведінці султана помітила Махідевран. Тривога оселилась у серці ще з тієї зустрічі в залі для прийому, але тепер було все вочевидь. До появи в гаремі Хуррем саме пишногруда черкешенка Махідевран була першою дружиною падишаха. Сам Сулейман мріяв про жінку, яка була б цікава не тільки в ліжку, «жінку, що могла б зрозуміти його і дорівнятися йому всюди і всюди зробити щасливим: за учтою і в бесіді, у постелі й у державних справах, які судилися йому в майбутті неминуче. Шукати такої жінки не міг і не вмів. Султани і їхні сини не шукають жінок. Це роблять за них інші» (2). Отож не випадково в гаремі Сулеймана з\'явилася й Махідевран. Горда, несамовита, вона не розгубилася в першу зустріч із султаном. Була вона тоді зовсім молодою дівчиною. «Мала вона повестися тут гідно, не почуваючись жертвою, вразити свого повелителя не самою красою і незайманістю, а й природним розумом, багатством душі, що його, коли й не мала достатньо, повинна була здобути швидко, вміло й непомітно. Знала на те єдиний спосіб: гордість, ховаючись за яку можна досягти всього на світі» (2).

Вона народила своєму господарю чотирьох дітей. Це потім трьох з них забере чума, що хазяйнуватиме у Стамбулі, живим залишиться один-єдиний син Мустафа. Саме він вважатиметься спадкоємцем султана Сулеймана. Одуріла від горя мати зрозуміє, що часи любові до неї падишаха вже позаду, а для сина стають небезпечні роки або місяці, а доки треба було відвойовувати те, на що поласилася слов\'янка.

Рудоволоса Хуррем зачарувала великого султана, бо він – чоловік, а те нахабне дівча знається на чоловічій слабкості. Серце Махідевран підказало, що думками її володар тепер дуже далеко, настільки, що рідкими стануть їх зустрічі, вона перестане бути його коханою дружиною. Махідевран відчула – молоде рудоволосе дівчисько, що завжди дивиться навколо усміхненими очима, виштовхне всіх із серця та думок володаря.

Спочатку султан спробував чинити опір почуттю, що зароджується в серці без його на те волі. Невже не має влади над собою? Саме до першої своєї жінки прийшов Сулейман, щоб звільнитися від думок про чарівну бліду дівчину. На якийсь час подіяли знайомі, гарячі пестощі несамовитої черкешенки. Ось воно – справжнє. У нього є все, щоб відчувати себе щасливим: віра, влада, імперія, слава, Махідевран, гарем. Не треба ускладнювати життя. Йому, володарю трьох світів, нема дозволу на те, на що має простий смертний. Сулейман намагався обдурити себе, але з кожним днем впадав у відвертий розпач.

Досить було ще раз побачити Хуррем, як почуття спалахнуло з новою силою. Враження було сильне: «її великі спокійні очі, й спокійне обличчя, і ціла постава. З очей видніла якась думка, що так оживляла її личко, як горючий камінь оживляв її турецький тюрбан. Молодий султан відчув інстинктом любові, що то нова думка відродила її та що довкруги тої думки збирається у неї все: кожна частинка її одягу і прикрас, кожний її рух і кожний напрям, усі її почування й гадки. «Чи се, може, початок любові, любові до мене?» – подумав на хвильку, і дрож перейшла його тілом» (2). Ніколи раніш його не хвилювало ставлення жінки до нього. Поняття кохання без взаємності не існувало, а тепер йому хотілося, щоб ця дивовижна жінка несамовито закохалася в нього. Вона повинна покохати його й розпрощатися зі своїм Богом. Або навпаки – розпрощатися зі своєю вірою, а потім полюбити його. Може, в цьому справа? Неважливо. Тільки доки це не станеться, не відкриється йому неземне блаженство. А поки він відчував, як любов робить його сильним і незахищеним водночас, ніби кров розносила по тілу велич та безмежну радість, таку ж безмежну, як його володіння.