Юрій Сорока - Чорна Рада. 1663

Зазначмо, що не лише в Лівобережній Україні протекторат Речі Посполитої не мав популярності серед козаків. На Правобережжі антипольські настрої особливо посилились після підписання гетьманом Хмельницьким «Слободищенського трактату». Найбільшим подразником для населення Правобережжя були стації, що їх польські урядники збирали на утримання кварцяного війська й кримських орд. Ці війська, мавши звичай приходити на допомогу Юрію Хмельницькому навіть без його запрошення, завдавали надзвичайної шкоди українському простолюду, який ще з часів Хмельниччини покинув безоглядно підкорятись наказам польських панів. Тож не дивно, що дуже скоро почались масові втечі українського населення з Правобережжя на лівий берег Дніпра. Як пише в одній із своїх історичних розвідок М. Грушевський, доля Правобережжя погіршувалась дуже швидко, так що кримський хан, за мовчазної згоди поляків, навіть намірився перетворити Правобережну Україну на провінцію Кримського ханства. І якою б дикою не видавалась така оборудка, варто зазначити, що вона знаходила підтримку серед правобережної козацької старшини, вкрай невдоволеної польським пануванням. Скоріш за все така ситуація була наслідком млявої політики влади Речі Посполитої, яка не поспішала ані закріпити за собою права на повернуту частину України, ані намагалась задовольнити вимоги козацької старшини. І якщо проект приєднання Правобережжя до Кримського ханства й не було втілено, то лише тому, що татарські орди залишали по собі в народній пам'яті ще глибші рубці, аніж полки кварцяного війська.

Урешті—решт гетьманування Юрія Хмельницького почало викликати загальне невдоволення — до лівобережної старшини приєдналась правобережна, почалося бродіння серед козацької черні й навіть селянства. На тлі загального незадоволення Юрій Хмельницький, по суті, слабка й хвороблива людина без хисту полководця й державного діяча, робив кілька спроб зректися гетьманської булави. Зрештою, він зрікся й і прийняв постриг у ченці, розпочавши духовну кар'єру під іменем Гедеон. Цікаво, що остаточне рішення Хмельницький прийняв, переконаний у необхідності такого вчинку близькими родичами наступного гетьмана, Павла Тетері, серед яких і його брат, одружений зі старшою сестрою Хмельницького. Тож можемо сказати, що попри загальне невдоволення політикою Юрія Хмельницького, його зречення влади було результатом перемовин у тісному сімейному колі.

Наступником молодшого Хмельницького на гетьманській посаді став колишній переяславський полковник Війська Запорозького Павло Тетеря. Згідно з однією з версій, виходець з українського шляхетського роду, Павло Тетеря ще змолоду тісно поєднав свою долю з козацтвом. За іншими відомостями, Павло Тетеря був родом із переяславських міщан. Та ким би не були предки майбутнього гетьмана, вони дали йому змогу одержати гарну освіту. За свідченням літопису, Тетеря був «у науці письмовій вправний і в усяких справах біглий».

Козацьку службу Павло Тетеря почав писарем Переяславського полку. Уже в 1653 році, за рік до Переяславської ради, він отримав із рук Богдана Хмельницького пернач переяславського полковника. Наступного року, разом із генеральним суддею Самійлом Богдановичем та іншими чинами гетьманської канцелярії, Тетеря возив до Москви грамоту, де мовилося, що гетьман Богдан Хмельницький з усім Військом Запорозьким добровільно визнає протекторат московського царя. Відомо, що Хмельницький, відчуваючи наближення своєї смерті, скликав козацьку старшину для обрання наступника і як на одного з можливих претендентів на гетьманство вказав на Тетерю.

В роки гетьманування Івана Виговського та Юрія Хмельницького Тетеря належав до тієї партії козацької старшини, яка виступала проти зближення з Москвою і обстоювала ідею залежності України від Речі Посполитої. У листуванні польських сановників щодо українського питання імена Івана Виговського й Павла Тетері дуже часто стоять поряд. Це знак того, що Павло Тетеря був одним із найактивніших помічників Виговського у провадженні його політики.

Історичні джерела свідчать проти того, чи був Тетеря вправним полководцем, однак Богдан Хмельницький високо цінував таланти видатного дипломата, які, без сумніву, мав Павло Тетеря. Відомо, що саме переяславський полковник був учасником першого після смерті Богдана Хмельницького посольства до московського царя, яке повідомило, що Виговського вибрано гетьманом. 1658 року Тетеря спільно з Юрієм Немиричем від імені Виговського проводив переговори з польськими послами щодо підписання «Гадяцького трактату». Він був також серед тих, хто підписав в Межиріччі угоду, яка й стала основою укладених згодом у Гадячі статей. Того ж року за наказом гетьмана Тетерю було відправлено послом до Москви. Відомо також, що від царя до Чигирина Тетеря привіз так звану грамоту немилості, вручену гетьману за те, що той наказав побити запорозьких послів, які їздили з доносом на нього до Москви. Восени 1660 року, вже після підписання «Слободищенського трактату», Тетеря за наполяганням посла Речі Посполитої при канцелярії Виговського, волинського каштеляна Станіслава Казимира Беневського, отримав уряд генерального писаря.