Юрій Сорока - Походи Богдана Хмельницького. 1648–1654

В двадцятих числах квітня 1648 року гетьман Хмельницький на чолі двотисячного війська, маючи при собі усього дві даровані січовим товариством гармати, полишив Січ і виступив назустріч власній славі. Окремим загоном вів півтисячі шабель татарської кінноти Тугай — бей. Можемо здогадуватися, що Хмельницькому були добре відомі місця розташування ворога і його плани. А саме — рішення Миколи Потоцького виступити назустріч козакам двома відділками — сушею і морем, після чого з'єднатися у районі Кодака, маючи підтримку у вигляді гарнізону Кодацької фортеці та її мурів. Дізнавшись про плани ворога, Хмельницький випередив його наміри. Уже за кілька днів після виступу з Микитиного Рогу козаки без зусиль взяли Кодак і, залишивши там власний гарнізон, продовжили рух назустріч ворогу. Тим часом польські загони, один з яких очолював син коронного гетьмана Стефан Потоцький, інший — лояльні до польської влади старшини реєстрового війська Іван Барабаш і Ілляш Караїмович, просувалися назустріч Хмельницькому, ще не знаючи про падіння Кодака.

Відносно тієї частини війська, що її вели Барабаш і Караїмович, у Хмельницького були власні плани. Справа в тому, що цей реґімент складався з реєстрових козаків Чигиринського, Канівського, Черкаського і Корсунського полків. І гетьман не йняв віри, що реєстровці зможуть здійняти руку на своїх побратимів — козаків. Так і склалося. В урочищі Кам'яний Затон реєстрові полки збунтувалися проти своєї старшини. Вірними Барабашу й Караїмовичу залишилися лише кілька десятків німецьких ландскнехтів, приданих осавулам гетьманом Потоцьким у якості особистої охорони. Проте, хоча німці й віддали свої життя, виконуючи військовий обов'язок, осавулам це мало допомогло. Козаки швидко перебили ландскнехтів, стратили Барабаша і Караїмовича, здійнявши їх на списи, після чого у повному складі перейшли на бік Хмельницького. Армія гетьмана збільшилася на 6 тисяч добре озброєних бійців. Тепер він міг виступити назустріч Стефану Потоцькому і стати з ним до бою, маючи цілком реальні шанси на перемогу. Козацьке військо вирушило до річки Жовті Води назустріч першій у цій війні великій битві.

Та зустріч між козацьким військом і військом Стефана Потоцького відбулася на початку травня 1648 року на річці Жовті Води, неподалік від урочища Княжі Байраки. Польське військо прибуло туди зранку, і молодий Потоцький, не впевнившись у безпеці маневру, почав переправляти через річку реєстрові полки, що знаходилися при ньому. Не зупинило гетьманича навіть те, що досвідчені командири, котрі були при ньому (Шемберг, Чарнецький, Сапєга, Душинський тощо) одноголосно виступили проти переправи війська на протилежний бік річки. Посилати військо на переправу без розвідки на землях, підконтрольних запорожцям, нерозумно, доводили вони двадцяти — шестирічному полководцю, до того ж на протилежному березі немає бодай кількасот сажнів рівної та сухої місцини для будови укріпленого табору, одне лиш баговиння і очерети. Проте першу з череди помилок Стефаном Потоцьким було зроблено, і військо почало переправлятися. За годину після початку переправи, коли на протилежний берег річки встигли перейти лише Переяславський і Білоцерківський полки реєстрового козацтва, на них несподівано вдарили татари Тугай — бея. Офіцерам Стефана Потоцького довелося спішно повертати авангард назад, відбиваючись від ординців і несучи перші втрати. Зрештою поляки відійшли на попередні позиції і взялися будувати табір. Основним силам Хмельницького, що підійшли до Жовтих Вод за кілька годин, відкрилася така картина: на вищому березі Жовтих Вод жовніри спішно укріплювали вали й шанці, встановлювали гармати й готувалися до оборони.

Мутна від недавньої повені річка (Жовті Води) являла собою притоку Малого Інгулу, або Інгульця, утворюючи у своєму верхів'ї два русла — безпосередньо річку Жовту і те, яке протікало східніше та носило назву Очеретяна Балка. Круті схили її берегів були вкриті густими заростями шипшини і ялівцю. А нижче, майже на три чверті перетинаючи русло, перешіптувався високий, не менше сажня заввишки, очерет. Завдяки саме тому очерету балка й отримала своє ім'я. Проміж Жовтою Водою і Очеретяною Балкою тридцятисаженною горою здіймався півострів.

Табір Стефана Потоцького був побудований у формі кола. Він мав у діаметрі близько 400 метрів і з тих боків, де його не прикривала річка, був обнесений кількома рядами шанців, що являли собою дуги, спрямовані до ворога відкритою стороною. Для виходу війська на битву у поле в укріпленнях було зроблено троє воріт. Хмельницький зупинився табором на відстані двох верст від супротивника, маючи його у межах прямої видимості, укріпив власні позиції і згодом розпочав битву, котра йшла протягом кількох днів і показала абсолютну перевагу козаків над жовнірами Потоцького. Цьому, безперечно, сприяли події, що відбулися напередодні у Кам'яному Затоні. У той час як молодий гетьманич, немов мани небесної, очікував прибуття до свого обозу реґіменту Барабаша та Караїмовича, чотири полки, на які він так розраховував, звернули з Микитинського шляху і пройшли, тримаючи рівняння у лавах, зовсім поряд з передовими укріпленнями польського табору. Дружно вдарили реєстровики з мушкетів в повітря, після чого повільно втяглися в середні ворота козацького обозу. І ще довго за валами лунали радісні вітання, гуркіт салютів і музика. Стан польських рейментарів після такої події вірніше за все було б назвати шоковим. Серед могильної тиші спостерігали вони, як вороже військо, яке дотепер не переважало польську армію за кількістю, поповнювалося за рахунок піхоти, котру Потоцький так очікував для укріплення власних позицій. Наступної ночі слідом за полками, що їх привів з Кам'яного Затону Филон Джеджалій, до Хмельницького перебігла й більша частина Переяславського і Білоцерківського полків, а також кілька сотень жовнірів з драгунських хоругов коронного війська. Останні теж були українцями за походженням і вважали гідним для себе стояти поряд із своїми побратимами супроти поляків. Тож навряд чи варто дивуватися подальшому домінуванню козацького війська над реґіментами Стефана Потоцького, офіцери котрого лише кілька днів тому похвалялися розігнати бунтівників за допомогою канчуків.