Дмитрo Табачник - Вбивство Петлюри. 1926

Найупливовіша англійська та європейська газета, лондонська «Таймс», 27 жовтня 1927 р. так оцінила результати судового процесу: «З огляду на звичайну м'якість французьких присяжних, коли до них зверталися з апеляцією виправдати підсудного, вирок не був дуже несподіваним». Однак це не відповідає дійсності, і знову наведемо вірне спостереження Олександра Вертинського: «Надежд на оправдание, конечно, не было никаких, потому что французский суд оправдывает только за убийство по любви или из ревности». Так, у роки Третьої республіки у Франції траплялися виправдання обвинувачених на судових процесах із політичним забарвленням. Однак там справді обов'язково була наявна «любовна» складова. Наприклад, присяжні виправдали дружину міністра фінансів Генрієтту Кайо за вбивство редактора газети «Фігаро» Гастона Кальметта. Але мотивом виправдання було палке кохання мадам Кайо до чоловіка, через яке вона не змогла знести вкрай різку критику на його адресу в найпопулярнішій газеті країни. Саме на процесі Шварцбарда вперше підсудний був виправданий у справі, де були винятково політичні мотиви.

Петлюрівська еміграція надзвичайно болісно сприйняла виправдання Шварцбарда й несхвально оцінювала результати судового процесу. Наприклад, А. Яковлів у книжці «Паризька трагедія» писав: «Такий присуд, який би він не був тяжкий для нас, не означає, не повинен означати, як у наших очах, так і в очах цілого світу, що цим самим визнано повністю правильною тезу, яку підтримували оборонці Шварцбарда, себто, що нібито Петлюра був винний у погромах (Виділено нами. Однак саме на цьому базувалось рішення присяжних. – Авт.). Ця теза оборони значною мірою була збита вже під час судового слідства… остаточно вона була розбита у промовах адвокатів і прокурора (як ми бачили, це абсолютно не відповідає дійсності. – Авт.). Навіть Торрес у своїй кінцевій промові говорив, головним чином, про германофільство Петлюри та про заслуги Шварцбарда перед Францією в часи світової війни». Але процес усе ж таки був повністю програний, і, що не кажи, це розуміли всі.

Символічно, що незважаючи на обурення виправданням Шварцбарда ні дружина Петлюри, ні жоден із його прихильників не намагалися оскаржити це рішення визначеним французьким законодавством шляхом – апелюючи до вищої судової інстанції.

Єврейська ж світова громада оголосила вирок паризького суду «вироком цивілізації», а ім'я Шолома Шварцбарда було вкарбоване в золоту книгу Єврейського національного фонду між славетними іменами тих, хто найбільше відзначився у справі національного відродження єврейського народу, його культури та єврейської держави в Палестині.

Після виходу на волю Шварцбард написав листа євреям Балти, і за його проханням на могилі Іцхака Шварцбарда було викарбовано напис: «Твій син Шолом помстився за священну кров святих братів твоїх і кров мучеників усього єврейського народу».

Події процесу відобразилися в мистецтві – відомий єврейський письменник Алтер Кацизне написав п'єсу про нього, що йшла з успіхом у багатьох театрах світу.

Слідство у справі Шварцбарда тривало понад 16 місяців і викликало потужний резонанс у світі. І, хоча вбивця відразу ж назвав свої ім'я та прізвище, тривалий час у Парижі наполегливо шукали його спільників, з'ясовували, чи не було широкої змови проти Петлюри.

Хоча Шварцбард знову-таки відразу заявив, що до жодної політичної партії не належить, що діяв сам, без будь-якої допомоги й лише прагнув помститися колишньому голові Директорії за незличенні єврейські погроми в Україні, оскільки Петлюра був, на його думку, головним їх винуватцем, убивці не всі повірили. Та ще в газетах кілька разів промайнуло повідомлення про те, що Шварцбард – давній анархіст, який нібито служив у батька Махна. Цю версію також почали аналізувати, обговорювати, смакувати. А в Парижі в той час жив у еміграції і знаменитий «батько».

Його теж почали часто згадувати в пресі як одного з можливих засновників і лідерів могутньої підпільної терористичної організації анархістського напряму, яка, імовірно, і могла б направити руку вбивці Шварцбарда (тим паче їхнє знайомство не було таємницею). Як згадувала через багато років дружина «батька» до 1927 р. Галина (Агафія) Кузьменко (під час війни вона опинилася в Німеччині, звідки була вивезена до СРСР) на допиті в НКВС: «Убийца Петлюры Шварцбард был анархист и знаком с Махно, болел туберкулезом, часовых дел мастер. Он входил в еврейскую анархистскую группу, собирались по праздникам в кафе. Махно и я это кафе посещали, там же и познакомились с ним».