Юрій Мицик - Тиміш та Юрій Хмельницькі

Хоча Юрій Хмельницький ще мав тільки 16 років, він уже з волі батька та старшинської ради був гетьманом і саме так його називають джерела у червні–липні 1657 року. Ґрунт для передачі синові булави Богдан Хмельницький заклав! Не дивно, що іноземні посли, які відвідували Чигирин навесні–влітку 1657 року, називали Юрія Хмельницького гетьманом, навіть не наказним, а повноправним!

13 червня Юрій з Виговським та генеральним осавулом Іваном Ковалевським (своїм родичем) зустрічав під Чигирином московське посольство на чолі з Василем Бутурліним. 19 червня Юрій та Виговський самостійно вели з ними переговори, час від часу консультуючись із хворим гетьманом. Мова йшла насамперед про складні військово–політичні питання, оскільки Москва стала за тодішнього ворога України — Речі Посполитої, а Чигирин у відповідь уклав союз із Трансільванією та Швецією. Своєрідною антимосковською демонстрацією було те, що старий Богдан приймав одночасно і шведського посла Лілієнкрону, причому цей прийом відбувався за участі і Юрія Хмельницького. 20 червня московським послам було дано прощальний обід у гетьманській світлиці. Сам гетьман через хворобу не міг тут бути присутнім, його особу представляли Юрій Хмельницький, Іван Виговський та зять гетьмана — Данило Виговський. Послів частували дружина гетьмана Ганна і його дочка Олена (дружина Данила Виговського). Приблизно у той же час в Чигирині був і трансільванський посол Шебеші, і посли кримського хана Мухамед–Ґірея ІV. Татарські посли хотіли обмінятися присягою з молодим гетьманом і схилити Гетьманщину до спільного походу проти придунайських держав, чому Богдан Хмельницький спротивився, погрожуючи в разі такої війни навіть ударити на Крим. Для можливої відсічі ординцям було послано військо на південно–західні кордони України між Корсунем та Уманню. Зав’язалися перші бої. Хан рушив на Брацлав, і Юрій Хмельницький поспішив йому назустріч. У ході походу, який був досить успішним, відбулися певні перестановки, і Юрій Хмельницький з волі батька очолив тільки резервне військо, яке стояло на берегах р. Ташлик. Це призначення було багато в чому формальним, бо насправді командували військом досвідчені полковники — Іван Богун та Григорій Лісницький. Сам Богдан сподівався, що молодший син досягне повноліття під опікою генерального писаря Виговського, стане повноправним і досвідченим гетьманом, продовжить батьківську справу. Але цей задум у тогочасних українських умовах мав мало шансів бути реалізованим. Навіть в Англії при владі не втримався син могутнього Олівера Кромвеля! І це в країні, яка тривалий час не зазнавала ворожих нападів, мала майже безперервну традицію власної державності! Що ж казати про Україну, якій загрожували вороги на всіх кордонах! Старий Хміль не зумів повністю врахувати розстановку політичних сил в Україні і недооцінив брак досвіду й таланту державного діяча, адміністратора чи полководця у зовсім ще молодого гетьманича.

Перші тривожні ознаки виявилися вже на Ташлику. Спочатку волю старого Богдана порушив київський полковник Антон Жданович, який із своїм корпусом козаків самовільно покинув шведських і трансільванських союзників і повернувся в Україну. Коли ж Юрій Хмельницький 1 серпня дав наказ виступити в новий похід проти Польщі, козаки забунтували. Вони були вже змучені тривалим стоянням на кордоні проти татар і не хотіли йти воювати на територію Польщі (тут далися взнаки і плоди нерозуміння гетьманської політики, і боротьба різних таборів усередині української панівної еліти, і типово селянське небажання воювати далі свого хутора). Юрій Хмельницький через два дні був змушений видати наказ козакам йти до Білої Церкви. Про невдоволення козаків писав тоді московський посол — агент Желябузький, котрий 20 липня — 1 серпня відвідував у таборі Юрія Хмельницького і вів з ним переговори. На переконання видатного українського історика Михайла Грушевського, Юрій Хмельницький не виявив під час військових заворушень необхідних лідерських якостей, і його авторитет підупав. Посередньо про це свідчить, наприклад, той факт, що миргородський полковник і наказний гетьман Григорій Лісницький, посланий з клейнодами (булавою та бунчуком) до Юрія Хмельницького, затримав їх у себе, прагнучи передати їх своєму приятелеві Івану Виговському. Богдан Хмельницький звелів тоді заарештувати обох порушників його волі, стратити Лісницького, а Виговського закувати в кайдани. Лише на третій день гетьман відійшов від гніву і помилував обох. Клейноди ж відбирали у Лісницького полковники, вони ж і принесли їх Юрію. Шведський посол Лілієнкрона відзначив, що старшина вже тоді була поділена на дві партії: одна підтримувала Юрія Хмельницького, а друга — Івана Виговського. Обидві партії були вороже налаштовані одна проти другої, партія Юрія навіть підбивала його батька дати наказ про страту чотирьох керівників опозиції!