Олександр Бойко - Історія України. Посібник

5. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

Водночас прийняття християнства візантійського зразка спричинило появу низки негативних явищ, тенденцій та процесів:

1. Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою самодержавній владі. Це зумовлено насамперед візантійською моделлю християнства. Саме вона дала змогу руським самодержцям підім'яти під себе духовну владу. По-перше, відповідно до візантійських канонів, церква мала підпорядковуватися світській владі, тоді як за католицизму навпаки — світська влада підкорялася духовній. По-друге, відсутність целібату (обов'язкова безшлюбність у католицького духовенства) не давала змоги духовенству православному, переобтяженому сім'ями, законсервованому практикою передачі своєї професії в спадок, ні поповнювати свої кадри за рахунок здібних людей з низів, ні стати справжнім духовним опонентом світській владі. По-третє, православна церква не одержувала такої могутньої підтримки ззовні, яку мала завдяки діям Папи Римського католицька церква, і тому православ'я не могло стати перешкодою на шляху створення російськими правителями системи загального підкорення державі всіх сфер суспільного життя.

2. Прилучення до багатств світової культури було обмежене. На противагу країнам Західної Європи, а також слов'янським державам Польщі та Чехії, де утвердився західний католицький варіант християнства і мовою богослужіння та церковної літератури була латина, на Русі церковна служба правилася слов'янською мовою. Безумовно, це сприяло швидкому поширенню нової релігії серед населення, але водночас помітно звужувало русло культурного потоку, адже прилучення до світової культури відбувалося, головним чином, через слов'янську літературу з Болгарії, Сербії та частково через грецькі книги, що перекладалися на Русі. Усунення на тривалий час з поля зору руської еліти цілих пластів латиномовної літератури суттєво перешкоджало процесам накопичення знань та обміну інформацією, тим самим зумовлюючи наростання певної культурної замкненості країни.

3. Цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим. З часу прийняття Руссю християнства до падіння Візантії в XV ст. під натиском турків ця імперія не виходила із стану перманентної кризи. Криза політична завжди зумовлює кризу духовну. Поширені в XIII–XV ст. настрої бродіння, посилення впливу містицизму, проповідь аскетизму, відчуженості від життя були ознаками кризи візантійської духовної еліти. Вона не зуміла піти далі засвоєння античної спадщини, осмислити сучасні суспільні процеси і тому залишилася відірваною від загальної течії світової суспільної думки. Потенціал візантійського цивілізуючого впливу поступово згасав, продукуючи замість енергії та новаторства традиціоналізм та консерватизм. Наслідком цього стали занепад шкільної та гальмування університетської освіти, обмеження духовної свободи, що зумовило стійку тенденцію відставання від Заходу в багатьох сферах суспільного життя.

Отже, запровадження християнства на Русі, безумовно, було явищем прогресивним. Воно сприяло формуванню та зміцненню феодальних відносин, розвитку державності, зростанню міжнародного авторитету, розвитку культури. Однак візантійська модель християнства згодом стала підґрунтям не тільки позитивних, а й низки негативних зрушень, процесів та тенденцій.

Високий злет культури Київської Русі був зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя — розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства; виникненням міст; пожвавленням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін. Нові явища та процеси в давньоруській культурі — це не тільки сумарний наслідок дії суспільних сил та чинників, а й активний самостійний фактор впливу на різні сфери життя, тобто культура водночас виступає і як об'єкт, і як суб'єкт історичного розвитку.

Феномен культури Київської Русі мав такі характерні риси та особливості:

1. Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Так само як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолютне домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літературі — релігійної проблематики, в архітектурі — культових споруд. У княжу добу саме церква стає одним з найдоступніших місць задоволення естетичних потреб народу.