Олександр Бойко - Історія України. Посібник

Встановлення золотоординського іга на Русі мало свої особливості:

1) руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди;

2) на території Русі не було створено постійно діючого адміністративного апарату завойовників. Навіть інститут баскаків на початку XIV ст. фактично ліквідується;

3) толерантне ставлення золотоординців до християнства та православного духовенства (відповідно до монгольських стереотипів поведінки хан міг і мусив вимагати від завойованих народів покірності, виконання наказів, але не відмови від віри, традицій та звичаїв).

Саме ці особливості золотоординського панування значною мірою дали змогу східним слов'янам не тільки зберегти власну етнічну самобутність, а й накопичити державотворчі сили.

Монгольське завоювання зумовило появу низки тривалих тенденцій, які помітно вплинули на історичний розвиток східних слов'ян, якісно змінили характер державних структур, наклали значний відбиток на ментальність народу:

1. Переміщення і своєрідне роздвоєння центру суспільного життя східних слов'ян. Прогресуючий занепад Києва призвів до втрати ним ролі об'єднувача слов'янських земель, внаслідок чого виникли нові центри політичної консолідації. Спочатку на Заході, скориставшись своєю віддаленістю від Орди та іншими сприятливими чинниками, вагомо заявляє про себе Галицько-Волинське князівство (XIII — перша половина XV ст.), а незабаром на Сході, остаточно оговтавшись від монгольських, набігів, піднімається Московське князівство (середина XIV–XV ст.). Не останню роль у цьому процесі відіграла масова міграція еліти південних князівств (боярства, міського патриціату, церковної ієрархії) та кваліфікованих ремісників спочатку до Володимира, а потім до Москви.

2. Консервація та поглиблення феодальної роздробленості.

3. Поступове витіснення в стосунках між князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровадження системи підданства. Особливо дія і наслідки цієї тенденції були помітні на теренах Північно-Східної Русі, де вплив золотоординців був найвідчутнішим. Васалітет — це середньовічна система особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших, могутніших феодалів (сеньйорів). Принцип васалітету допускав деякі права і привілеї для різних верств населення, що певною мірою обмежувало свавілля монарха. Саме права і свободи, що базувалися на васалітеті, згодом лягли в основу європейської правової системи, сприяли формуванню буржуазних відносин. З приходом на Русь монголів принцип васалітету активно витісняється системою підданства. Цьому процесові сприяла низка чинників. По-перше, зіткнення князів з монгольською моделлю управління державою надовго закарбувало в їхній генетичний код сам дух імперії: абсолютну покірність підданих та безмежну владу правителя. В обмін на власний суверенітет в Орді разом з ярликом князь одержував необмежену владу над своїми підданими. По-друге, після загибелі значної частини феодальної еліти (князів, дружинників), які були опорою та уособленням васальних відносин, на північному сході створюються умови для формування нової знаті (посадників, тіунів, мечників), що зростала вже на ґрунті підданства. З часом саме система підданства стала основою формування Російської імперії з абсолютною, необмеженою владою монарха.

4. Послаблення обороноздатності Русі призвело до того, що в XIV–XV ст. південні та західні руські землі опиняються в складі Литовського князівства та Польського королівства, а Північно-Східна та Новгородська землі залишаються під владою Орди. Внаслідок цього землі, що колись входили до складу Київської Русі, потрапили під вплив різних держав та культурних традицій, які суттєво змінили характер та динаміку їхнього суспільного розвитку. Етнічна диференціація східного слов'янства поглиблюється і дедалі активніше починають формуватися українська, білоруська та російська народності.

Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, помітно вплинувши на етнічні процеси, якісно змінивши структуру влади в північно-східних руських землях, монгольське нашестя та золотоординське іго наклали свій відбиток на Східну Європу, глибинно, на багато віків вперед, підкоригували її історію.

Київська Русь — ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом IX–XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль війська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружинників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояри.