Стивен Вайнберг - Пояснюючи світ

Реакції на відкриття Ґалілея різнилися від настороженості до ентузіазму. Давній супротивник Ґалілея в Падуї Чезаре Кремоніні відмовився взагалі дивитися в телескоп, як зробив і Джуліо Лібрі, професор філософії в Пізанському університеті. З другого боку, Ґалілей був обраний членом Академії деї Лінчеї, заснованої кількома роками раніше як перша європейська наукова академія. Натомість Кеплер скористався телескопом, який прислав йому Ґалілей, і підтвердив відкриття, що той зробив (Кеплер розробив цілу теорію телескопа й невдовзі винайшов власну його версію з двома опуклими лінзами).

Спершу Ґалілей не мав якихось проблем із Церквою, можливо, тому, що все ще не явно підтримував теорію Коперника. Ідеї Коперника в «Зоряному віснику» згадані лише раз, ближче до кінця у зв’язку з питанням, чому, якщо Земля рухається, вона не залишає Місяць позаду. У ті часи саме не Ґалілей, а арістотелівці, як-от Кремоніні, мали проблеми з римською інквізицією через причини, дуже подібні до тих, що в 1277 році привели до заборони багатьох положень Арістотелевого вчення. Але згодом Ґалілей примудрився розсваритися одночасно і з арістотелівськими філософами, і з єзуїтами, що не дало йому нічого доброго.

У липні 1611 року, незабаром після отримання нової посади у Флоренції, Ґалілей розпочав суперечку з філософами, які дотримувалися, на їхню думку, доктрини Арістотеля і стверджували, що твердий лід має більшу густину (відношення маси до об’єму), аніж рідка вода. Єзуїт-кардинал Робертo Беларміно, який був одним із римських інквізиторів, що засудили на смерть Джордано Бруно, став на бік Ґалілея, стверджуючи, що, оскільки лід плаває, він повинен мати меншу густину, ніж вода. У 1612 році Ґалілей зробив свої висновки про тіла, що плавають, публічними у творі «Міркування про тіла, що перебувають у воді»22.

У 1613 році Ґалілей необачно налаштував проти себе єзуїтів, зокрема Крістофа Шейнера, у суперечці із другорядного астрономічного питання: чи пов’язані плями на Сонці із самим Сонцем – можливо, це якісь хмари безпосередньо над його поверхнею, як вважав Ґалілей, що, як і гори на Місяці, було б доказом недосконалості небесних тіл? Чи це якісь маленькі планети, що обертаються навколо Сонця ближче за Меркурій? Якби вдалося встановити, що це хмари, то ті, хто заявляв, що Сонце обертається навколо Землі, не могли б також стверджувати, що земні хмари залишалися б позаду, якби Земля оберталася навколо Сонця. У своїх «Листах про сонячні плями» 1613 року Ґалілей стверджував, що сонячні плями здавалися вужчими, коли наближаються до краю сонячного диска, показуючи, що поблизу краю диска вони видні під кутом, а отже, рухаються разом з обертанням поверхні Сонця. Точилася також суперечка щодо того, хто першим відкрив ці сонячні плями. То був лише один епізод у дедалі глибшому конфлікті з єзуїтами, у якому справедливість не завжди була виключно на одному боці23. Найважливіше для майбутнього, що в «Листах про сонячні плями» Ґалілей нарешті недвозначно став на захист ідеї Коперника.

Конфлікт Ґалілея з єзуїтами розгорівся в 1623 році після опублікування твору «Пробірник». То була атака Ґалілея на єзуїтського математика Oраціo Ґрассі через ідеально правильний висновок останнього (відповідно до ідей Тіхо Браге), що відсутність добового паралакса доводить, що комети перебувають за орбітою Місяця. Ґалілей натомість запропонував доволі дивну теорію, що комети є відбиттями сонячного світла від лінійних збурень атмосфери й не показують добового паралакса, бо ці збурення рухаються разом із Землею в міру її обертання. Імовірно, справжнім опонентом Ґалілея був не Ораціо Ґрассі, а Тіхо Браге, який запропонував геоцентричну теорію планет, яку результати спостережень тоді ще не могли спростувати.

У ті роки Церква ще могла стерпіти систему Коперника як суто математичний засіб обчислення видимих рухів планет, але не як теорію справжньої природи планет та їхніх рухів. Наприклад, у 1615 році кардинал Беларміно написав неаполітанському ченцю Паоло Антоніо Фоскаріні, одночасно заспокоюючи того й застерігаючи від захисту системи Коперника:

Мені здається, що Ваша превелебність і сіньйор Ґалілей діяли б розсудливо, задовольняючись висловлюваннями гіпотетичними, а не абсолютними, як, на моє переконання, завжди й говорив Коперник. [Чи не занадто Беларміно захопився передмовою Озіандера? Ґалілей – точно ні.] Говорити, що припущення про те, що Земля перебуває в русі, а Сонце нерухоме, зберігає всі видимості краще, ніж колись це робили ексцентри та епіцикли, означає говорити цілком добре. [Беларміно, вочевидь, не усвідомлює, що Коперник, як і Птолемей, теж використовував епіцикли, хоч і не так багато.] Це не несе жодної небезпеки, і для математика цього достатньо. А от наполягати, що Сонце справді залишається у спокої в центрі світу, що воно обертається лише навколо самого себе, не рухаючись зі сходу на захід, і що Земля розташована на третьому небі й дуже швидко обертається навколо Сонця, – це дуже небезпечна річ. Це не лише може роздражнити всіх філософів і теологів-схоластів, а й зашкодити вірі та показати, ніби Святе Письмо хибне24.