Мирослав Попович - Філософія свободи / Философия свободы

В. О. Репніна.

Портрет роботи Ж.-Б. Ізабе

Насправді молоде подружжя провело кілька щасливих років – спочатку в Петербурзі, де Варвару Олексіївну полюбили і царствуюча, і вдовствуюча імператриці, а потім у Парижі, де князь Рєпнін знаходився як посол при іспанському дворі (а двір був в Парижі, при Наполеоні). А далі історія складалася трохи схоже на «Війну і мир». Сцена зустрічі важко пораненого князя з коханою, увіковічнена і великим російським письменником, і композитором Прокоф’євим в одноіменній опері, і втілена в кіно, дійсно мала місце в житті Рєпніна і його дружини, але мала щасливе продовження. Андрій Болконський вижив стараннями Наташі Ростової.

Коли спалахнула перша війна з Наполеоном, князь Рєпнін-Волконський опинився на полі під Аустерліцем, брав участь у прекрасно описаній у романі знаменитій атаці кавалергардів і був там тяжко поранений. Тут було все, як у Толстого, і думав князь Миколай, лежачи на полі бою, мабуть, так само, як князь Андрій: «Как же я не видал прежде этого высокого неба? И как я счастлив, что узнал его наконец. Да! Все пустое, все обман, кроме этого бесконечного неба. Ничего, ничего нет, кроме него. Но и того даже нет, ничего нет, кроме тишины, успокоения. И слава Богу!..»

Але далі все склалося зовсім інакше.

Княгиня Варвара Олексіївна приїхала в армію разом із своїм чоловіком – вона стала чи не першою медсестрою з аристократів, яка допомагала ходити за пораненими. Почувши про поранення і полон князя, вона просто пішла до французів шукати чоловіка – і знайшла його! Пораненого князя французи підібрали, він опинився в госпіталі, тут його виходила дружина. До щасливого подружжя завітав Наполеон, що добре знав Рєпніна. Імператор пообіцяв відпустити князя, якщо він дасть слово, що ніколи не буде воювати проти Франції. Князь відповів, що він слуга государя і воюватиме, з ким накажуть. Наполеон махнув рукою і відпустив Рєпніна-Волконського з дружиною додому.

А потім була знову дипломатична місія в Парижі, знову війна, яку князь закінчив з нагородами, у званні генерал-лейтенанта і у високому становищі генерал-губернатора Саксонії. Жив він не в палаці, а у флігелі, скромно, зате любив широке представництво, свята, феєрверки, що все це і влаштовував своїм коштом, за рік витративши 1 млн рублів. Звідси він і поїхав до Петербургу, а потім – до Полтави на посаду генерал-губернатора Малоросії.

Князь Андрій Болконський, честолюбний, мужній і чесний офіцер, ідеальний герой цілих поколінь російської молоді і російського офіцерства, не вмер від ран на руках у своєї коханої. Він вижив, відвоював своє і став генералом і видним адміністратором.

Що сталося з людиною цього типу в реальності, не в романі?

Рєпнін-Волконський був господарем Лівобережної України 18 років. Йому підпорядковувалися Полтавський і Чернігівський цивільні губернатори і «силові служби», включаючи армію. Яке місце займає цей черговий генерал-губернатор Малоросії в українській культурній і політичній історії? Можна просто перерахувати все добре, що він за цей час зробив як адміністратор, але це годиться для короткої чиновницької довідки. Як жив тут цей чоловік, про що він думав і на що сподівався? Як пов’язав він свою долю з долею нашого краю?

Восени 1816 року невеликий обоз возів, загрузаючи в чорноземних полтавських дорогах, привіз генерал-губернаторське майно в столицю України, і почалася нова служба. Рєпнін узявся за справу по-солдатському: він вставав о третій ранку, до 12-ї сам читав справи, дві години приймав просителів, ще дві години вислухував доповіді підлеглих чиновників, дві години обідав, потім до 9-ї спав, потім читав. Так щодня, якщо не виїжджав на ревізію або в гості до чийогось маєтку.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Бродель Ф . Что такое Франция? Люди и вещи. Кн. 1. М., 1995. С. 118.

Гуревич А. Я . Послесловие // Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада. М., 1992. С. 355.