Мирослав Попович - Філософія свободи / Философия свободы

На жаль, така можливість була історією втрачена. А через рік після смерті митрополита спалахнуло повстання Хмельницького, почалась війна, потім Руїна, гору взяла ненависть з обох сторін, і настрої православної солідарності та московської орієнтації виявились найсильнішими.

В лютому 1848 року Тарас Григорович Шевченко писав з Орської фортеці своєму близькому другу Варварі Миколаївні Рєпніній про її батька, князя Рєпніна-Волконського, який помер в січні 1845 р. у своєму Яготині: «Мир праху доброго человека, который приветствовал меня в Новый год не как бесприютного скитальца, а как родного сына». Колишній генерал-губернатор Малоросії, князь Рюрикович вітав художника – колишнього кріпака як рідного сина ! Чи не привиділося це Шевченку, що нудьгував у дикій солдатчині, відірваний від друзів і освіченого суспільства? Що могло бути спільного у цих людей, що знаходилися на різних соціальних полюсах свого суспільства?

Чим більше знайомишся з біографією князя Миколая Григоровича, тим більше питань вона викликає.

М.Г. Рєпнін-Волконський. Військова галерея Зимового палацу

Звичайно підкреслюють, що рідний брат князя Миколая Григоровича Рєпніна-Волконського Сергій був відомим декабристом і був на каторзі «во глубине Сибирских руд» (це до нього приїхала в Сибір дружина Марія, дочка генерала Раєвського). Треба сказати, що старший з трьох братів Волконських, князь Миколай, не був змовником-декабристом і завжди залишався людиною обов’язку, нерідко чесно говорячи в очі государю неприємні речі, але не помишляючи про підпілля, що здавалось йому двоєдушним. Проте, таємниці у нього були, а аристократичні сімейства уперто охороняли свої таємниці. І надто багато життєвих шляхів дуже і дуже різних діячів політики і культури, в тому числі української, перетинаються з життєвим шляхом генерала Рєпніна. Гоголь, Шевченко, а раніше – Капністи, Лизогуби, Трощинський, Котляревський, Щепкін, Бантиш-Каменський… Що, крім служби, зв’язувало одного з найродовитіших аристократів Російської імперії, царського улюбленця з українською землею? І чому один із молодих уславлених генералів Вітчизняної війни раптом попав в опалу і провів останні роки життя в далекому маєтку, покинутий і забутий своїм колом, вищим світом?

І чому, коли він помер в своєму поміщицькому домі в Яготині, селяни – його кріпаки – в морозному січні своєю власною волею понесли його прах на плечах в монастир в Густиню, під Прилуки, за десятки верст?

Якщо говорити про особистість Рєпніна-Волконського, то тут великих таємниць немає. Риси характеру і навіть біографії князя Миколая Григоровича впізнаємо в образі князя Андрія Болконського, створеного в романі «Війна і мир» його далеким родичем графом Львом Миколайовичем Толстим.

Яким родичем? Коли вже згадувати дуже давні генеалогічні зв’язки, то обидві сім’ї – Волконські і Толсті – походять із Чернігова. Останній Чернігівський князь Михайло виїхав звідси на Москву, був пожалуваний уділом в м. Волконі, і звідси пішли численні удільні князі Волконські, Рюриковичі, родовитістю вищі Романових. А Толсті, Васильчикови і Дурново походять від литовського лицаря, що в тому ж Чернігові служив князям і теж переїхав в Московське князівство. Однак споріднений Лев Толстой з Волконськими був по лінії матері, уродженої княжни Волконської. Це його діда, а її батька так сильно нагадує старий катерининський вельможа князь Болконський з «Війни і миру». Три брати Волконські підтримували зв’язки зі своїм старшим родичем, листувалися з ним, гостювали у діда Льва Толстого. У старшого з братів, Миколи Григоровича, була відома всьому вищому світу історія кохання, яка місцями нагадує історію князя Андрія Болконського і Наташі Ростової. Цікаво простежити, чим ці історії відрізняються.

Познайомилися князь Миколай Волконський і графиня Варвара Розумовська не на її першому балу, – їм обом було трохи за двадцять, обоє були однолітками, – а завдяки сусідству у підмосковному Воронцово. Тут були маєтки діда князя по матері, знаменитого фельдмаршала Рєпніна, і батька графині Олексія Кириловича. Князь Рєпнін, поки служив, возив із собою молодого офіцера за кордоном, той швидко робив кар’єру і в 19 років уже був флігельад’ютантом лейб-гусарського полку. Синів у старого Рєпніна не було, і він добився дозволу государя на іменування онука Рєпніним-Волконським. Старому князю одразу сподобалась Варвара, і він задумав оженити онука. А молоді шалено закохалися одне в одного. Все було гаразд, відбулися заручини, але в одночассі не зійшлися круті характери діда-Рєпніна і батька-Розумовського, і плани на весілля розсипались. Князь Миколай у відчаї поїхав в Голландію на війну, молода графиня була невтішною… Але час загоїв образи старших, і після повернення з війни восени 1802 р. зіграли весілля в Батурині, маєтку Розумовських. Драми не було – радше добродушна комедія помилок. Такий сюжет не мав нічого повчального і Толстого не влаштовував. Як пам’ятаємо, в романі зовсім юна Наташа Ростова легковажно закохалася і зірвала заручини.