Collective work - Історія філософії. Античність та Середньовіччя

Лише після того, як він у безпрецедентній сутичці здобув перемоги над цим жахливим богом, у якому зосередилися всі сили хаосу та руйнування, наявні у всесвіті, Зевс отримав від Геї та інших богів доручення правити світом ( Теогонія , 881–885).

Цим завершується сюжет «міфу про спадковість»: жоден спадкоємець не потривожить встановленого Зевсом порядку, оскільки цар людей і богів виявив кмітливість та проковтнув Метиса, «підступний розум», потужне божество, від якого буде народжений наступник царя, що навіює жах ( Теогонія , 886–900). Асимілювавши Метиса та вдосконало оволодівши здатністю обернути кожну провальну ситуацію собі на користь, Зевс metieta («метисований») відрізняється від своїх попередників (як ми бачили, Метис Крона був викривленим, а його правління спотворене): він у певному розумінні стає наступником самого себе.

Стабільність всесвіту в такий спосіб була забезпечена, а верховна влада Зевса гарантувала баланс численних сил, які там діяли.

Коли в гомерівському «Гімні Гермесу» , де переказується народження сина Зевса та Майї, бог-хлопчик, акомпануючи собі на лірі, у присутності Аполлона співає пісні на честь богів, він розповідає про народження світу, прославляє безсмертних згідно з рангом та народженням кожного з них та вказує, яким чином боги розподілили «вшанування».

Інакше кажучи, Гермес оспівує теогонію, чия структура є аналогічною тій, на яку музи надихнули Гесіода ( Теогонія , 104–115): родовід богів та розподіл їхніх чеснот виявляються значно більш функціональними для репрезентації божества, оскільки вони привертають увагу до внутрішнього устрою світу богів та логіки їх розподілу, адже кожному божеству в структурі пантеону відводиться належне місце.

Складна структура родоводу світу богів сама по собі не є ні кінцевою метою, ні втіленням прагнень первісного мислення навести якийсь лад у політеїстичному хаосі. Йдеться, скоріше, про складний когнітивний інструмент, котрий, простежуючи генеалогічне дерево богів, накреслює карти сил, що діють у світі, та репрезентує їх через зв’язки спорідненості й способи народження. Такі видатні знавці античності, як Жан Рудхардт та Жан-П’єр Вернан, наочно продемонстрували, як приховані відмітні риси і прерогативи найдавніших божественних сил проявляються, деталізуючись, через їхнє походження. Наприклад, від подружжя Титанів, і відтак, від Уранідів, походять Гіперіон, «той, хто високо злетить», і Тейя, «божественна», а від них народжуються Геліос (Сонце), Селена (Місяць) та Еос (Ранкова зірка Аврора). Ці божества космосу, увібравши астральну спадщину батьків, виявляють її та водночас надають їй більш чітких та опуклих контурів. Діти Урана та Геї Океан (божественна річка, що оточує Землю) та Тефіда [6] У літературі поширене також інше її ім’я – Тетія. – Прим. перекл. (не плутати з Фетідою, дочкою морського божества Нерея та матір’ю Ахіллеса) утворили подружжя стародавніх водних божеств та дали початок усім Річкам (Potamoi) й сонму Океанід, дівчиськ-богинь, чиї імена говорять самі за себе щодо притаманних їм специфічних властивостей, пов’язаних із течією води (наприклад, Калліроя (Kallirhoe) , «прекрасне джерельце», або Окіроя (Oryrhoe) , «швидка течія»). Гесіод вдається до прийому каталогізації як для Океанід, так й для Нереїд, морських божеств, і репрезентує їх як сили води та наділяє промовистими іменами (наприклад, Галена (Galene) , «штиль», Кімофоя (Kymothoe) , «швидка хвиля», або Кіматолега (Kymatolege) , «приборкувачка хвиль»), і ці базовані на образі хвиль теоніми прямують один за одним у довгому та мудро складеному переліку.

Причина народження божественної сили проявляється також у подіях, що супроводжують виникнення світу: від статевих органів Урана, що впали в море, точніше, від сім’яної рідини (áphros) , що витекла з його фалоса, утворилася Афродіта, богиня, яка опікується статевими союзами та небезпеками, що їх супроводжують. З пролитої на землю крові Урана народилися Гіганти, до зубів озброєні божества-воїни, та Еринії, жахливі богині, котрі мстяться за пролиту кров. Шок , спровокований у всесвіті злочином Кроноса, втілюється не тільки у подібному подвійному способі народження, а й у родоводі Ночі: насправді саме в цьому місці сюжету дочка первинного Хаосу приводить у світ низку сил, що виражають смертність, старіння, слабшання та хвороби. У такій спосіб замальовується філігранна форма тендітного та делікатного життя, котрим буде наділено людство ( Теогонія , 211–225).