Втім, якщо так само істинним є те, що всі люди смертні, то чи достатнім буде зустріти лише одного безсмертного, аби ця віра розвіялася? Якщо з літаючої тарілки на Землю зійдуть інопланетяни, чи будуть вони теж уважати, що прямий кут становить дев’яносто градусів? Проте хто сказав, що прямий кут дорівнює дев’яноста градусам? Які тварини мають душу? А в мене вона є? Що таке душа? І де вона перебуває? І що таке пам’ять, адже якщо хтось зовсім втрачає пам’ять, здається, ніби він також більше не має душі. Чому я плачу над тим, як розгортаються події в романах, хоча знаю, що їхні дійові особи вигадані? Чи не краще розбагатіти, відправивши до біса всіх навколо, ніж жити, як альтруїсти? Мені говорять, що свиня розумніша за собаку, але чому тоді мені подобається ходити на прогулянку із собакою? Це залежить від дружби, від кохання, від ідентичності? Але що таке дружба, кохання, ідентичність? Чому я вважаю, що особа, в яку я закоханий, є найдосконалішою серед усіх, тоді як чи не закохався б я в якусь іншу, живи я в іншому місті або працюй в іншому офісі? У чому полягає різниця між переконанням шляхом доведення математичної істини (наприклад, теореми Піфагора) та вмовлянням когось (наприклад, проголосувати за ту чи іншу партію)? Якщо доведення теореми здається «раціональним», то переконання проголосувати залежить від «ірраціонального» вибору? Або від вибору суто «розважливого»? Доведення теореми не торкається почуттів, тоді як рішення проголосувати ґрунтується також на віданні переваги, на почуттях, на емоціях. Отже, тоді я маю більш довіряти геометрам (технікам), ніж політикам? У чому полягає відмінність між розумом, інтелектом, переконаннями, відданням переваги та вибором за звичкою? Наскільки наше тіло заважає нашому мозку?
Можна продовжувати безкінечно: усе це філософські питання, і не потрібно бути професором філософії, щоб їх ставити. Філософські питання цікавлять кожного з нас.
Звісно ж, ви можете вирішити, що всі ці запитання перебувають поза часом і можна собі спокійно жити, розважаючись, заробляючи гроші або вмираючи від голоду, так і не стикнувшись із ними у притул. Утім – окрім того, що певні людські істоти не можуть опиратися тому здивуванню, котре приносить їм постановка подібних запитань – протягом історії ці «незначущі» запитання визначили наш спосіб життя, започаткували утворення певних угруповань під час релігійних війн, справили глибокий вплив на наукові дослідження, встановили наш спосіб ставлення до життя, до розваг, до наших здобутків та бід навіть тих, хто ніколи на це не зважав.
Надзвичайно важливо, що філософська практика навчає розмірковувати, а правильне розмірковування може будь-кого змусити почуватися задоволеним, навіть якщо він і не досяг практичного успіху в житті, але допоміг багатьом іншим віддатися практичним проблемам. Окрім цього факту, не варто нехтувати й тим, що такі видатні вчені, як Декарт, Паскаль, Галілей і навіть Ейнштейн та ін., займались як науковими дослідженнями, так і філософською рефлексією.
Інколи трапляється, що маленька дитина, дійшовши певних висновків, може сказати (доводячи батьків до екстазу): «зважаючи на те, що…». Дитина в такий спосіб для отримання висновку практикує методи логіки (якщо дощитиме, земля намокне; отже, якщо дощить, то на землі буде мокро, отже добре, що я не вийшов босоніж) або навіть вдається до арістотелівського силогізму (всі зливи промочують землю, за прогнозом, буде злива, отже слід очікувати, що земля намокне). Логіка є одним зі стовпів філософії. Кожен користується логікою, навіть якщо не помічає цього. Крім того, існують помилкові логічні судження, наприклад такі: усі зливи намочують землю, земля мокра, отже була злива. Це міркування видається помилковим навіть тому, хто не вивчав логіку, оскільки є очевидним, що земля може намокнути тому, що пройшла поливальна машина. Втім, логіка виробила жорсткі критерії, за якими може продемонструвати, що міркування не є правдивим. До того ж існують й інші помилкові твердження, неправильність котрих розпізнати складніше.
Зрештою, спираючись уже на ці прості міркування, практикуватися у філософській рефлексії варто так само, як варто робити гімнастику. У другому випадку ви не потовстішаєте, а у першому – станете розумнішими.
Філософія передусім допомагає нам призвичаїтися до абстрактного мислення. Усі ми думаємо через абстракції. Наприклад, лікар робить мені щеплення від сказу, навіть не бачивши собаку, який мене вкусив, адже посилається на загальне поняття про собаку (її природу та звички) й знає, що може трапитися, коли він нас кусає. Втім, ветеринар зазвичай опікується певним собакою. Водночас філософ цікавиться не тільки поняттям про собаку, а й поняттям про поняття, тобто підставами, на яких ми виробляємо поняття. Це інколи спонукає філософію працювати над абстракціями, котрі випадають з нашого безпосереднього розуміння, й це змушує нас думати, що філософ живе поза дійсністю. Однак чимало з того, що тісно пов’язане з нашою реальністю (зокрема й багато наукових відкриттів) стали зрозумілими саме через опрацювання на рівнях дуже абстрактного мислення.
Читать дальше