6«Епізодичними» Арістотель називає трагедії, які не мають єдиної центральної дії, а складаються з низки окремих сцен. До таких трагедій належать «Троянки» і «Фінікіянки» Евріпіда, а також «Едіп в Колоні» Софокла.
7
Мова йде про якесь жюрі при архонті, яке вирішувало, чи допускати трагедії до конкурсу. Призові місця уже виставленим трагедіям присуджувало жюрі з 10 чоловік, вибраних жеребкуванням до початку драматичного конкурсу. Рішення жюрі зберігались в афінському архіві. Ці протоколи мали назву «дідаскалії».
8 Мітій — якийсь житель Аргоса. Про це незвичайне покарання вбивці розповідає також Плутарх у творі «Про пізнє покарання злочинців божеством» (VIII, с. 553).
1« Цар Едіп » — трагедія Софокла, чудовий приклад драматургічної майстерності поета. В ній мова йде про долю фіванського царя Едіпа, який ненароком убив свого батька, не знаючи, хто він такий, та одружився із своєю матір’ю. Коли виявилось, що він батьковбивця та кровозмісник, Едіп осліпив себе. Арістотель тут має на увазі вірші 924—1183, де вісник з Корінфа, замість заспокоїти Едіпа, викликає у нього ще більшу тривогу; Поетика «неогуманізму» XVIII–XIX ст. вважала «Царя Едіпа» зразковою античною трагедією. Трагедія Софокла вплинула на «Едіпа» Корнеля та Вольтера.
2« Лінкей » — трагедія Теодекта, сучасника і друга Арістотеля. До наших днів не збереглась. Її сюжет був почерпнутий із аргоських міфів про данаїд, які повбивали своїх чоловіків: Лінкей, син царя Єгипту, був чоловіком Гіперместри — дочки аргоського царя Даная. Гіперместра, всупереч волі батька, пощадила свого чоловіка, в той час, як її сестри вчинили криваву розправу над своїми чоловіками. Коли згодом усе виявилось, Данай наказує стратити маленького Абанта, сина Гіперместри і Лінкея, власного внука. На місці страти обурені вироком мешканці Аргоса врятовують малого Абанта і засуджують на смерть Даная. Історію данаїд змалював Есхіл у своїй трилогії, що складалася з п’єс «Благальниці», «Єгиптяни» і «Данаїди»; до наших днів дійшла тільки трагедія «Благальниці».
3«Цар Едіп», вірші 1123–1185.
4 Орест — син Агамемнона і Клітемнестри. За наказом Аполлона вбив свою матір, щоб відомстити їй за загибель батька. Через це його переслідували ерінії. Орест — герой ряду трагедій — «Орестеї» Есхіла, «Електри» Софокла, «Ореста», «Електри», «Іфігенії в Тавріді» Евріпіда.
5 Іфігенія — центральний персонаж трагедій Евріпіда «Іфігенія в Авліді» та «Іфігенія в Тавріді», дочка Агамемнона і Клітемнестри, сестра Ореста і Електри. Агамемнон хотів принести її в жертву богині Артеміді, щоб забезпечити для грецького війська щасливе відплиття з порту Авліда, але Іфігенію врятувала Артеміда і забрала її в Тавріду (Крим). Як жриця Артеміди, Іфігенія повинна була приносити в жертву богині чужоземців, що приїжджають до Тавріди. До Тавріди прибувають Орест і його друг Пілад. Брат і сестра впізнають один одного; Іфігенії щастить врятувати Ореста і Пілада. Арістотель має на увазі пізнання в «Іфігенії в Тавріді», вірші 725–826. На такий самий сюжет написана трагедія Гете «Іфігенія в Тавріді» (1786).
1Про компоненти трагедії була мова у розділі VI.
2 Пролог — початкова частина трагедії до появи хору. В ній міститься зав’язка трагедії.
3 Епісодій (дослівно «привхід») — тобто нова поява акторів на сцені, діалогічна частина трагедії між виступами хору.
4 Ексод (дослівно «вихід») — заключна частина трагедії, в кінці якої і актори, і хор залишали місця гри.
5 Стасим (дослівно «стояча пісня») — пісня хору, яку той виконував стоячи на оркестрі, коли актори виходили із сцени. Структура партії, яку співав хор, строфічна. Стасим поділявся на окремі частини — строфи та антистрофи, які точно відповідали одна одній.
6 Анапест — віршовий розмір, який складається з двох коротких складів і одною довгого
.
1Теоретики французького класицизму використали це місце як аргумент для обґрунтування своєї тези про те, що героями трагедій повинні бути лише особи високопоставлені — королі, принци та ін. Насправді за Арістотелем, як випливає з розділу XV, героєм трагедії можуть бути і люди низького походження, аби тільки благородного характеру.
Читать дальше