Арістотель - Поетика

12 Хореїчний тетраметр — вірш, що складається з чотирьох подвійних стоп, тобто восьми хореїв (трохеїв), поділених цезурою на два диметри (двомірники): . Хореїчний (трохеїчний) розмір характерний для танкового ритму. В «Риториці» Арістотель вказує на те, що хорей найбільше підходить для танцю. Спочатку діалогічні частини трагедії писались хореїчним тетраметром (восьмистопним віршем). З розвитком драматургії за діалогічними частинами закріпився остаточно ямбічний триметр, який найбільше відповідав розмовній мові.

13Про епісодії Арістотель веде мову у розділі IX.

1 Комічна маска зображала потворне обличчя з великими фізичними вадами: товстими губами, широченним лицем, витріщеними очима, піднятими догори бровами. Взагалі, маска в античному театрі є залишком обрядових дійств на честь Діоніса, учасники яких переряджались, надіваючи маски бога, демона або звіра. Надівання маски в обрядовій драмі коріниться у первісному світогляді, вірі, що людина, яка надіває маску, володітиме якостями тієї істоти, яку зображає маска. Застосування маски в античному театрі виключало з гри міміку обличчя, істотну у сучасного актора; але античному акторові маска давала змогу виступати в декількох ролях в одній і тій самій п’єсі, навіть у жіночій ролі. Крім того, в масштабах античного театру, який за розмірами був вдесятеро більший від сучасного, все одно міміки обличчя глядачі не бачили б.

2в Афінах дозвіл на постановку трагедії або комедії давав архонт (один із членів уряду), який здійснював контроль над ідеологією драматичних творів. Коли архонт допустив п’єсу до вистави, він призначав для твору хор (для комедії — з 24 чоловік) за рахунок якого-небудь заможного афінського громадянина, який називався хорегом, тобто керівником хору. Афінська держава взяла на себе контроль над виставами за часткове сплачування витрат, пов’язаних з постановкою п’єс — з 534 р. до н. е. для трагедії і з 486 р. до н. е. для комедії. Дозвіл архонта на постановку виражався формулою: «Дати хор». Першим комедіографом, який одержав хор, був Хіонід. Це означало, що народна аттична комедія одержала офіціальне визнання.

3 Формід — грецький комедіограф, сучасник Епіхарма, жив у Сіракузах при дворі тирана Гелона. Твори його не збереглися.

4 Кратет — афінський комедіограф (V ст. до н. е.). За свідченням Арістотеля, Кратет перший облишив різкі особисті нападки і зосередив увагу на обробці діалога й фабули. До нас дійшли лише незначні уривки двох його фантастичних комедій (особливо цікава комедія «Звірі»). Кратета характеризує Арістофан у «Вершниках» (537 і далі).

5Це місце теоретики французького класицизму тлумачили як обов’язкову вимогу для драматургів, в силу якої дія трагедії повинна відбуватися протягом одного дня. Насправді Арістотель лише констатує стан, який існував в грецькій трагедії, де дія не перевищувала своєю тривалістю одного дня і з уваги на недосконалість сценічної техніки відбувалась в одному місці.

1Насправді в «Поетиці» немає окремого аналізу комедії, а є лише поодинокі зауваження. Існує припущення, що комедії була присвячена друга частина твору, яка до нас не дійшла.

2Про широко відоме визначення трагедії та її вплив на людей (катарсис) див. у вступн. статті.

3Грецька трагедія складалася з діалогічних частин, виконуваних акторами, та хорових пісень, які співав хор із 12, потім із 15 чоловік. Діалогічні партії писались ямбічним триметром. Партії хору за своєю будовою строфічні, із застосуванням різноманітних складних віршових розмірів.

4 Зевксід з Гераклеї в Італії (V ст. до н. е.), старогрецький живописець, відомий картинами «Зевс на престолі в оточенні богів», «Сім’я кентаврів», «Єлена» та іншими. Творив в Ефесі, Афінах і на Сицилії. Прославився високою живописною технікою і колоритною виразністю, звертав велику увагу на лінійну перспективу, застосовував у своїх картинах світлотінь.

5 Перипетія — раптова зміна долі драматичного героя. Докладніше про неї в розділі XI.

6 Впізнавання — один з основних мотивів в античній драматургії. Про види впізнавання мова йтиме в розділі XVI. Класичний приклад впізнавання дають твори Евріпіда «Іфігенія в Тавріді» та «Іон». Часто зустрічається мотив впізнавання і в «новій» комедії. Взагалі, цей мотив досить поширений у світовій літературі («Король Лір» Шекспіра, «Скупий» Мольєра, «Мінна з Барнхелма» Лессінга, «Розбійники» Шіллера, «Маруся Богуславка» Старицького, «Невольник» Кропивницького та багато ін.).