Григорій Сковорода - Байки Харківські

— Та чи знаєш ти, — сказав Вiтер, — хто я такий?

— Ще б пак не знав такого! — вигукнув Фiлософ. — Хай про тебе мужички розбалакують. А я після вивчення небесних планет навiть не зверну на тебе уваги. Ти лише порожня тiнь...

— А коли я,— каже Вiтер, — тiнь, то є при менi й тiло. Це достеменне — я тiнь, а невидима в менi Божа сила — мов тiло. Як же менi не вiяти, коли мене наш всезагальний т в о р е ц ь i невидиме всемiстиме єство рухає.

— Знаю, — сказав Фiлософ, — що в тобi є живе єство i воно неповинне, оскiльки ти Вiтер.

— І я знаю, — каже Дух, — що в тобi стiльки ж розуму, скiльки у тих двох мужичкiв, з яких один, нахилившись, привiтав мене задом, задерши одежу, за те, що я роздував пшеницю, коли вiн вiяв її, а другий зробив менi такий же комплiмент, коли я не давав йому вивершити стiг сiна. Ти мiг би бути в них головою.

С и л а.

Хто на погоду i врожай сердиться, той замiряється на всетворящого Бога й гордіє.

Нiж розмовляв з Оселкою:

— Звичайно, ти нас, сестро, не любиш, коли не хочеш у нашу стать вступити й бути ножем...

— Коли б я гострити не годилась, — сказала Оселка, — то не вiдмовилася б піти за вашою порадою i станом. Але нинi люблю вас саме тому, що не хочу бути мiж вас. Бо як не кажiть, а, ставши ножем, нiколи стiльки сама не перерiжу, скiльки всi тi ножi й мечi, якi за життя своє наточу. А в наш час на оселки великий сутуж.

С и л а.

Народжуються i такi, що не хочуть женитися i йти на вiйськoву службу, щоб iнших вiльнiше навчати розумної чесностi, без котрої будь-який суспiльний стан нечинний.

На похилiм до води дубi сидiв Орел, а поблизу Черепаха своїй братi проповiдувала таке:

— Пропадай воно, оте лiтання! Покiйна наша прабаба, дай Боже їй царство небесне, навiки згинула, як видно з переказiв [13] Див примiтку 11. , за те, що почала цi гиблої науки вчитися в Орла. Сам сатана таке вигадав!..

— Слухайно, дурепо! — обiрвав її проповiдь Орел. — Не тому загинула премудра твоя прабаба, що лiтала, а тому, що взялася за неналежну їй справу. Лiтання нiколи не гiрше повзання.

С и л а.

Марнославство i прагнення насолод багатьох потягло у протиприродний стан. Це тим шкiдливiше для них буває, чим вищий стан. І зовсiм небагатьох мати зродила, примiром, до фiлософiї та янгольського життя.

Тiльки забачили Сову пташки, як почали її наввипередки клювати.

— I не злить вас, панi, — спитав Дроздик, — що на вас, безневинну, нападають? Чи не дивно вам це?

— Анiтрохи,— вiдповiла та.— Вони й помiж себе завжди роблять, те саме. А щодо озлостi, то я й через те не маю, що хоч мене сороки й ворони з граками клюють, та Орел з Пугачем не чiпають, при тому й афiнськi громадяни мають мене в пошанi [14] Афiнськi громадяни мають мене в пошанi — сова була символом мудростi; Афiна — богиня мудрості. .

С и л а.

Лiпше з одним розумним та добрим душею жити в любовi та шанi, анiж з тисячею дурнiв.

У час, коли Змiя скинула линовище, її побачила Жаба.

— Бог з вами, пані! — гукнула здивовано.— Вiдмолодiли! Що за причина? Прошу сказати...

— Я вам залюбки можу порадити,— каже Змiя.— Ходiть за мною.

I повела Жабу до тiй щiлини, крiзь яку вона нещодавно ледве продерлася, скинувши з себе стару шкiру.

— Ну ось, панi Жабо, прошу пролiзти крiзь цей вузький прохiд.

А як пролiзете — вмент оновитесь, лишивши по цей бiк весь непотрiб.

— Ти що, хочеш зачавити мене тут? — скрикнула Жаба. — Та хоча б менi i вдалося сюди пролiзти, то здерла б я всю шкiру!

— Прошу не гнiватись,— вiдказала Змiя.— Окрiм цього шляху, годi вам дiстатися туди, куди вдалося менi.

С и л а.

Чим ліпше добро, тим глибшим трудом, як ровом, воно обкопане. Хто труда не докладе, той i до добра не прийде.

Коли висохло озеро, Жаби пострибали шукати собi нового житла.

Нарештi всi вигукнули:

— Гой, яке величезне озеро! Воно буде нам довiчним житлом!

І плеснулись разом у нього.

— А я,— сказала одна,— вирiшила жити в одному iз джерел, що наповнюють це озеро. Бачу онде зарослий лiсом горб, який посилає сюди струмки; сподiваюся отож, що знайду там i добре джерело.

— А навiщо, тiтонько? — спитала молоденька Жаба.

— А тому, голубонько моя, що струмки можуть потекти в iнший бiк, а це озеро може, як i попереднє, висохнути. Джерело ж для мене завжди надiйнiше калюжi.

С и л а.

Всяке багатство зможе висякнути й висохнути, як озеро, лише чесне ремесло зостається непослабним джерелом бiдного, але безпечного iснування. Який безлiк багатіїв щодня перетворюється на жебракiв! У цiм кораблетопленнi єдина лише гавань — ремесло. Найбiднiшi раби народжуються вiд предкiв, що жили в калюжi великих статкiв. I недаремно Платон сказав: "Усi королi — з рабiв, а всi раби походять з королiв". Це буває тодi, коли пан усього — час — знищує багатство. А знаємо ж, що всiх наук голова; око й душа — це навчитися жити порядним життям, заснованiм на законi вiри й Божого страху, як на вiдправному пунктi. Це i є основа й джерело, що породжує струмки цивiльних законiв.