Рудольф Каснер: Притчі

УЧЕНЬ. Коли роздягаєш артишок або цибулину, то завжди залишається артишок або цибулина, тільки трохи менші. Ось я й подумав, що коли роздягти світ, аби дізнатись, який він, то знову вийде світ, світ у світі. Що ж містить у собі світ і ий його остаточний стан, — скажи, якщо знаєш про це краще?

ВЧИТЕЛЬ. Це водночас дуже легко і дуже важко, тобто це безмежно легко й безмежно важко, — наче любити бога. Обертання — початок і кінець світу, колообіг — його середина.

УЧЕНЬ. Бог перебуває у цій середині і в самому світі. Це добре знати, що бог усередині.

ВЧИТЕЛЬ. У самій середині?

УЧЕНЬ. У самій середині.

ВЧИТЕЛЬ. У самій середині живе горбатий карлик, живе сліпа мавпа, живе потвора, що гризе своє власне серце!

УЧЕНЬ. Чому потвора гризе своє власне серце?

ВЧИТЕЛЬ. Тому що тебе, котрий стоїть на самому краєчку цього всесвіту, що весь час розширяється, не вгризеш. І карлик горбатий тому, що ти стрункий, і мавпа сліпа тому, що ти зрячий.

У нього великі вуха, — ти вважаєш, мати такі великі вуха недоречно? Авжеж. Але так само недоречними виглядають і надто великі руки або широкі ніздрі. Його не обійшло ні те, ні те. Та й ноги у нього завеликі. Це теж нескромно. Ще б пак. Увесь він, тобто все в ньому задовге. По-моєму, все в ньому втратило співмірність, усе мовби покинуте напризволяще, усе недоречне. Невже ж він і сам недоречний? Невже він і справді такий чи лише нам таким видається? На це питання відповісти важче. Та подивіться лише на його рота! Як він (іноді за одну мить) затуляється, стискається, зашморгується! Мовби хоче ввібрати у себе все, що вибовкали його вуха, його ніздрі, його ноги. І майже водночас він мовби усього цього зрікається! Так і хочеться сказати: те, чого він зрікається, те й смакує. Бо там, де зникає співмірність, з'являється зречення. Нічого спільного тут із тваринною зовнішністю. Адже жирафиній довжелезній шиї хіба що маленький хвостик на протилежному кінці тулуба може дорікати у зреченні. Але це має стільки спільного із зреченням, скільки довга жирафина шия із недоречністю.

Людина стала перед дзеркалом і мовила: «Дзеркало, покажи мене такою, якою я є. Я хочу дізнатись, яка я».

Дзеркало було, як завжди, дуже люб'язне й ввічливе, і тому чемно відповіло:

«Дивись, і побачиш, яка ти».

Людина й подумала: що ж, спробую бути такою, як я є, не більше й не менше, — і подивилась у дзеркало. Та у відповідь дзеркало лише хихикнуло й тенькнуло, ніби ховаючись десь за людиною.

— Зачекай, дзеркало! — вигукнула людина, озираючись навкруги. — Коли ти смієшся, я не можу розгледіти, яка я. Чому ти смієшся?

— Де тобі знати! Адже ти так кривлялася, що я мусило не лише розсміятись, а й сховатися за тобою, щоб ти не сміялася й з мене. Анумо, спробуймо ще раз! — запропонувало дзеркало.

І знову дзеркало розсміялось, і цього разу досить голосно, і знову тенькнуло, як тоді, коли воно ховалося за людиною.

— Ти знову смієшся, навіть коли я навмисне набираю більш серйозного вигляду, ніж маю насправді! — вигукнула людина й тупнула ногою об підлогу.

— Я нічого не знаю про це. Просто на цей раз ти мала досить огидну міну. Я мусило розсміятись ще дужче і сховатися за тобою, щоб ти не казала потім, ніби я тебе обманюю. Спробуймо втретє, може, мені тепер пощастить утриматися від сміху! — запропонувало дзеркало.

Людина втрете подивилась у дзеркало і в ту ж мить відвела погляд; вона насторожилась, нашорошила вуха, заплющила очі й прислухалась: чи то дзеркало лише тамує сміх, чи то воно справді не сміється. Нічого не почула людина. Все було тихо. «Так, тепер воно справді не сміється!»— вирішила людина і, потерши руки, підморгнула й вигукнула, сміючись:

— А тепер, дзеркало, скажи: зараз я теж кривляюсь? — і подивилася в дзеркало. І тоді воно гучно розсміялось, але не тенькнуло, як колись, ховаючись від людини, а вигукнуло:

— Мабуть, за першим разом, коли ти сміялась та озиралася навкруги, я й справді тебе не розгледіло. Певно, саме тоді ти й була такою, якою ти є.

Оскаженівши від люті, людина зірвала зі стіни дзеркало, жбурнула його на підлогу, та так, що воно розлетілося на тисячу скалок, і вигукнула:

— Ось я яка, ось я яка, щоб ти знало!