Еріх Фромм - Мати чи бути?

Аналогічним способом можна читати навіть книги з філософії або історії. Техніка їхнього читання формуєть­ся (або, точніше, деформується) у процесі навчання. Мета звичайної школи — забезпечити кожного учня певним об­сягом «культурної власності» і наприкінці навчання вида­ти йому документ, який посвідчує принаймні мінімальні надбання. Студентів навчають прочитувати книгу таким чином, щоб вони могли відтворити основні думки автора. Платона, Арістотеля, Декарта, Спінозу, Лейбніца, Канта, Хайдеггера, Сартра студенти «знають» саме в такий спо­сіб. Відмінність між середньою школою та аспірантурою полягає головним чином в обсягах надбаної культурної власності, відповідних до обсягів власності матеріальної, що нею згодом володітиме випускник аспірантури. Так звані відмінники — це учні, здатні якнайточніше повто­рити думку кожного з авторитетних філософів; вони схо­жі на добре поінформованих гідів якогось музею. Те, що виходить за межі такого привласненого знання, на їхню думку, не варте вивчення. Вони не вчаться подумки спіл­куватися з філософами, розпитувати їх; вони не вчаться помічати властиві тим чи тим авторам суперечності і ро­зуміти, де автор свідомо чи несвідомо оминув спірні або проблемні питання; вони не вчаться розрізняти нові ідеї, генеровані самим філософом, і відбитки в його творах су­часного йому «здорового глузду», відповідного добі; вони не вчаться дослухатися до автора, щоб розпізнати, коли його слова йдуть лише від розуму, а коли — від розуму і серця; вони не вчаться розпізнавати щирість чи лукавство автора і ще багато чого іншого.

Люди, які читають за принципом буття, часто зму­шені переоцінювати визнані всіма книги, не відчуваючи за ними ніякої цінності (або визнаючи її як вкрай обмеже­ну). Або ж вони здатні глибоко зрозуміти зміст, іноді навіть глибше за самого автора, який, між іншим, вважає все на­писане ним надзвичайно важливим.

І ще один приклад добре ілюструє відмінність між принципами володіння й буття — це реалізація влади. Тут найсуттєвішим є розрізнення між такими поняттями, як «володіти владою» та «бути владою». Либонь, майже всі ми в певних ситуаціях мусимо застосовувати владу. Зокрема при вихованні дітей — з метою захистити своїх нащадків від небезпек і дати їм необхідні настанови щодо поведінки в різноманітних ситуаціях. Для більшості чоловіків патрі­архального суспільства жінка також є об'єктом влади. В бюрократичних, ієрархічно організованих суспільствах, на взірець нашого, владу здійснюють за допомогою більшості громадян, виняток становлять хіба що люди найнижчого соціального прошарку, які самі є об'єктами влади.

Наше розуміння влади відповідає тому або тому спо­собу існування, але воно залежить від усвідомлення того, що досить розлогий термін «влада» має два цілковито різ­них тлумачення: адже вона може бути або раціональною, або ірраціональною. Раціональна влада базується на ком­петентності і сприяє зростанню людини, яка її реалізує. Ірраціональна влада тримається на примусі і служить для експлуатації того, хто їй підлягає. Цю відмінність я розгля­нув у книзі «Втеча від свободи» [37].

У примітивних суспільствах мисливців і збирачів керування здійснює уповноважена особа, достатньо ком­петентна для того, аби, за загальним визнанням членів спільноти, нести цей тягар. За якою саме компетенцією визначаються претенденти, залежить від конкретних об­ставин; зазвичай цінними вважаються життєвий досвід, мудрість, великодушність, майстерність, презентабельність, відвага. Чимало племен не мають постійного керівництва, його призначають, коли виникає потреба. Або ж існують різновиди влади для окремих царин життя: ведення війн, здійснення релігійних обрядів, розв'язання суперечок. По­слаблення або зникнення чеснот і потужностей, на яких тримається влада, веде до її занепаду. Таку форму керів­ництва можна спостерігати в суспільствах приматів, де компетентність часто визначається не фізичною силою, а такими рисами, як досвід і «мудрість». Завдяки дотепному експерименту з мавпами X. М. Р. Дельгадо [20] у 1967 р. продемонстрував, як домінантна тварина вмить позбав­ляється влади, якщо бодай на мить втратить властивості, що забезпечували її компетенцію.

Влада за принципом буття спирається не лише на наявність у претендента необхідної компетентності щодо виконання певних соціальних функцій, а й на вимогу ви­сокого особистісного розвитку претендента. Такі люди ви­промінюють авторитетність і не потребують щоразу до­водити свою силу наказами, погрозами і підкупами. Не слова і вчинки, а сам образ таких високорозвинених ін­дивідуумів — промовисте свідчення того, якого рівня роз­витку може досягти людина. Такими були великі Вчителі людства; подібні до них, хоч і не такі досконалі, особис­тості трапляються на всіх рівнях освіти, серед представ­ників найрізноманітніших культур. (Усе це має прямий стосунок до проблеми виховання. Якби самі батьки були більш розвиненими і послідовними людьми, навряд чи ав­торитарний і демократичний підходи до виховання були б такі поляризовані. Потребуючи авторитету, який здійсню­вав би свою владу методом буття, дитина реагує на нього з величезною готовністю; але ж вона постає проти тиску та зневажливого ставлення з боку людей, поведінка яких вказує на відсутність того виховання, яке вони намага­ються нав'язати дитині.)