Ричард Докинз - Сліпий годинникар - як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті

Великомасштабні приклади конвергенції з’являються тоді, коли два чи більше континентів ізольовані один від одного впродовж довгого часу й на кожному з них неспоріднені тварини опановують паралельну низку «занять». Під «заняттями» я розумію способи добування харчів на кшталт викопування хробаків, видлубування мурах, полювання на великих травоїдних, об’їдання листя з дерев. Гарним прикладом є конвергентна еволюція цілої низки занять ссавців на окремих континентах Південної Америки, Австралії та Старого Світу.

Ці континенти не завжди були окремими. Оскільки наші життя вимірюються десятиліттями (і навіть наші цивілізації й династії вимірюються лише століттями), ми звикли сприймати мапу світу та обриси континентів на ній як незмінні. Німецький геофізик Альфред Веґенер висунув теорію про дрейфування континентів уже давно, але більшість людей сміялися з нього ще й після Другої світової війни. Загальновизнаний факт, що Південна Америка й Африка трохи схожі на розділені фрагменти пазлу, вважався просто цікавим збігом. Однак унаслідок однієї з найшвидших і найдовершеніших революцій, які тільки знала наука, колись суперечлива теорія так званого континентального дрейфу була повсюдно визнана під назвою тектоніки плит. Сьогодні доказів того, що континенти пережили дрейф і Південна Америка, приміром, справді колись відкололася від Африки, буквально безліч, але ця книжка не про геологію, і я не розглядатиму їх тут. Для нас важливо те, що континентальний дрейф має приблизно таку саму повільну часову шкалу, як і еволюція тварин, і ми не можемо ігнорувати перший, якщо хочемо зрозуміти схеми другої.

Отже, ще близько 100 мільйонів років тому Південна Америка була з’єднана з Африкою на сході та з Антарктидою на півдні. Антарктида була з’єднана з Австралією, а Індія — з Африкою через Мадагаскар. По суті, існував один величезний південний континент, який ми тепер називаємо Ґондваною, що складався з нинішніх Південної Америки, Африки, Мадагаскару, Індії, Антарктиди й Австралії, разом узятих. Існував також один-єдиний великий північний континент під назвою Лавразія, що складався з нинішніх Північної Америки, Ґренландії, Європи та Азії (крім Індії). Північна Америка не була з’єднана з Південною. Приблизно 100 мільйонів років тому стався великий розкол земних масивів, і континенти відтоді почали повільно зміщуватися до своїх нинішніх положень (вони, ясна річ, продовжуватимуть дрейфувати і в майбутньому). Африка з’єдналася з Азією Аравійським півостровом і стала частиною величезного континенту, який ми тепер називаємо Старим Світом. Північна Америка відсунулася від Європи, Антарктиду віднесло на південь до її нинішнього розташування серед вічної криги. Індія відірвалася від Африки й мандрувала через нинішній Індійський океан, поки не врізалась у Південну Азію й не здійняла Гімалаї. Австралія відсунулася від Антарктиди у відкрите море, ставши острівним континентом, розташованим за багато кілометрів від усіх інших.

Так сталося, що розкол великого південного континенту Ґондвани розпочався в епоху динозаврів. Коли Південна Америка й Австралія відкололися, щоб почати свої довгі періоди ізоляції від решти світу, вони обидві несли свій власний вантаж динозаврів, а також менш примітних тварин, яким судилося стати пращурами сучасних ссавців. Значно пізніше з незрозумілих причин, що є благодатною темою для спекуляцій, динозаври (за винятком групи, яку ми тепер називаємо птахами) вимерли, причому в усьому світі. Це залишило вакуум у «заняттях», відкритий для сухопутних тварин. Цей вакуум був заповнений упродовж періоду в мільйони років еволюції здебільшого ссавцями. Для нас тут цікаво те, що існували три незалежні вакууми й вони були незалежним чином заповнені ссавцями в Австралії, Південній Америці та Старому Світі.

Усі примітивні ссавці, що жили на цих трьох територіях, коли динозаври більш-менш одночасно звільнили великі життєві ніші, були доволі дрібними й незначними (можливо, нічними), і раніше їх затьмарювали й пересилювали динозаври. І от вони отримали можливість вільно еволюціонувати, причому в радикально різних напрямках, на цих трьох територіях. Певною мірою саме так і сталося. У Старому Світі немає нічого, що нагадувало б гігантського наземного лінивця Південної Америки, тепер, на жаль, вимерлого. Великий діапазон південноамериканських ссавців включав у себе вимерлу гігантську морську свинку розміром із сучасного носорога, але гризуна (мушу уточнити, що саме сучасного носорога, бо у фауні Старого Світу був і гігантський носоріг розміром із двоповерховий будинок). Але хоча кожен із континентів породив своїх унікальних ссавців, загальна схема еволюції на всіх трьох територіях була однаковою. Ссавці всіх трьох континентів, що опинилися там із самого початку, еволюціонували й розмножилися, породивши спеціалістів для кожного заняття, які в багатьох випадках дивовижним чином нагадували відповідних спеціалістів з інших двох континентів. Кожне заняття: риття підземних ходів, полювання на велику здобич, випас на рівнині і т. ін. — стало предметом незалежної конвергентної еволюції зразу на двох чи трьох окремих континентах. На додачу до цих трьох основних територій незалежної еволюції власні цікаві паралельні історії, у які я не вдаватимусь, мають також менші острови на кшталт Мадагаскару.