Ричард Докинз - Сліпий годинникар - як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті

Дуже важливо, аби тіло риби залишалося при цьому абсолютно прямим. Комп’ютер у голові не зміг би впоратись із додатковими викривленнями, що виникли б у випадку вигинання й перекручення тіла, як у звичайної риби. Електричні риби щонайменше двічі незалежним чином наштовхувалися на цей винахідливий спосіб орієнтації у просторі, але вони мусять платити за нього певну ціну: їм довелося відмовитися від звичайного для риб високоефективного способу плавання, коли все тіло вигинається зміїстими хвилями. Вони розв’язали цю проблему, утримуючи тіло прямим, як палиця, але маючи один-єдиний довгий плавець уздовж усього тіла. Себто замість усього тіла в них хвилями вигинається лише цей довгий плавець. Риби просуваються крізь воду доволі повільно, але все ж рухаються, і, вочевидь, принесення в жертву швидкості руху того варте: здобутки в орієнтації, схоже, переважають втрати у швидкості плавання. Цікаво, що південноамериканські електричні риби знайшли майже точно таке саме рішення, як африканські, але не зовсім. Відмінність промовиста. Обидві групи виробили один-єдиний довгий плавець, що проходить через усе тіло, але в африканських риб він розташований уздовж спини, тоді як у південноамериканських проходить уздовж черева. Як ми вже бачили, такого типу відмінності в деталях є дуже характерними для конвергентної еволюції. Характерні вони, звісно, і для конвергентних проектів інженерів.

Хоча більшість слабоелектричних риб (як африканської, так і південноамериканської групи) випускають свої електричні розряди окремими імпульсами, через що й називаються «імпульсними» видами, меншість видів обох груп роблять це інакше й називаються, відповідно, «хвильовими». У деталі заглиб­люватись я не буду. Для цього розділу важливо лише те, що розподіл на імпульсні та хвильові виникав двічі незалежним чином у неспоріднених груп риб Нового й Старого Світу.

Один із найдивніших прикладів конвергентної еволюції, який я тільки знаю, стосується так званих періодичних цикад. Перш ніж перейти до конвергенції, мушу викласти деяку довідкову інформацію. У багатьох комах спостерігається доволі чітка межа між стадією ювенільного годування, в якій вони проводять більшу частину свого життя, і порівняно короткою стадією дорослого розмноження. Мухи-одноденки, наприклад, проводять більшу частину свого життя у вигляді личинки, що годується під водою, а потім підіймаються у повітря на один-єдиний день, в який уміщують усю свою дорослу стадію. Дорослу муху можна уявити аналогом ефемерної крилатої насінини рослини на кшталт платана, а личинку — аналогом основної рослини. Відмінність полягає лише в тому, що платани утворюють багато насінин і розсіюють їх упродовж багатьох років поспіль, тоді як личинка одноденки породжує лише одну дорослу муху під кінець свого власного життя. У будь-якому разі, періодичні цикади довели тенденцію одноденок до крайнощів. Дорослі особини живуть кілька тижнів, але «ювенільна» стадія (з технічного погляду — «німфи», а не личинки) триває в них упродовж 13 (в одних різновидів) або 17 (у інших) років. Дорослі особини з’являються майже одночасно, провівши 13 (або 17) років замкненими під землею. Масова поява цикад, що відбувається в тій чи іншій конкретній місцевості з чіткою періодичністю — раз на 13 (або 17) років, є справжнім приголомшливим нашестям, через що американці помилково називають їх у просторіччі «сараною». Різновиди ці відомі відповідно як 13- й 17-річні цикади.

А тепер справді дивовижний факт. Виявляється, що існує не лише один вид 13-річних цикад і один — 17-річних. Радше існують три види, причому кожен із них має як 17-річний, так і 13-річний підвид, чи расу. Отже, розподіл на 13- та 17-річну раси виникав незалежним чином не менше трьох разів. Схоже на те, що проміжні періоди — 14, 15 та 16 років — не менше трьох разів конвергенції уникали. Чому? Ми не знаємо. Єдине припущення, що колись висловлювалось, полягає в тому, що 13 і 17, на відміну від 14, 15 та 16, є простими числами. Простими називаються числа, що не діляться без залишку на будь-яке інше число. Суть цієї версії у тому, що раса тварин, які регулярно вибухають нашестями, отримує перевагу почергового надлишку й нестачі харчів для її ворогів, хижаків чи паразитів. І якщо ці нашестя ретельно рознести в часі на просте число років, ворогам буде значно складніше синхронізувати з ними власні життєві цикли. Якби цикади з’являлися, наприклад, кожні 14 років, то їх міг би експлуатувати якийсь паразитичний вид із 7-річним життєвим циклом. Ідея доволі дивна, але не дивніша за саме явище. Насправді ми не знаємо, що такого особливого в 13 й 17 роках. Для нашої теми важливо лише те, що в цих числах має бути щось особливе, бо на них чомусь незалежним чином зійшлися три різні види цикад.