Олена Пчілка - Соловйовий спів

Ми сиділи в садку чудовим весняним вечором. Весна подихала тим лагідним диханням уст своїх, коли вона тільки що відчинить чарівною рукою двері тепла, радощів, любові. Природа ще не розгорнула всіх див своїх; вона тільки що прокинулась, тільки що почала творчу працю свою. Якесь вільне зітхання стояло в тихому, легкому повітрі, напоєному пестінням. Життя, нове, молоде життя чути було навколо. Молоденька травиця навіть і при вечоровому світлі відбивала ярою барвою від чорної, ще вогкої землі. Садок стояв нерухомо, укритий більше цвітом, ніж листом, укритий тим білим та ясно-рожевим цвітом надії, ніжної, непорушеної краси. Сам соловейко тим чарівним співом розвивав той цвіт… Тож пісня його єдналася і з тим цвітом, і з прозорою блакиттю весняного неба; воля, щастя, озивалися в тім співі!

– Чуєте, як співа соловей? – спитала я свого товариша, що сидів задуманий поруч зо мною на садовій лавці під моїм чудовим каштановим деревом, що спускало віття над лавкою розкішним наметом.

– Чуєте, як співає соловейко? – попитала я вдруге, перебиваючи задуму свого сусіда, що зоставив моє перше питання без відповіді, либонь, гадаючи, що то я так тільки сама собі втішалась, а не питалась.

Тепер мій гість одповів: «Чую». Але в тім «чую», в гомоні тієї відповіді почула я немов якусь прикрість. Коли б то була сама журливість, я не звернула б на те уваги: соловйовий спів часом викликає ніби якийсь-то жаль у душі… Що почує серце в тім співі, що спогадає воно, Бог знає, а тільки часом защемить на хвилинку… Людям старішого віку таке почуття найпаче відоме!..

Але ж мій гість був чоловік ще зовсім молодий, і до того веселої, одвертої вдачі; отже, сумний гомін мого відповіді, а ще сумніший вираз його обличчя здивували мене.

Либонь, чуючи на собі мій здивований погляд, гість додав:

– Я не люблю соловйового співу! Я не можу його чути… мені стає так прикро!..

– Се що за химери? – спитала я, усміхнувшись. – Чи то й вас обгорнув песимізм? – Я засміялась уголос, не вважаючи потрібним здержуватись перед гостем, добрим знайомим.

– Ні, не песимізм, – одповів гість, – а так… се мені з якої пори. Я сам не знаю, чого саме соловйовий спів нагадує мені одну дуже… прикру пригоду…

– Пригоду з вашого життя? – спитала я з цікавістю. – Однак ваше життя здавалось мені таким рожевим!

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.