Хорхе Ліврага Ріцці: Алхiмiк. До образу Джордано Бруно

Якось його доглядач і протектор прийшов із Біблією, але юнак відмовився її взяти, бо, мовляв, у порівнянні з давньогрецькими трактатами вона нічого не варта. Каптурник помовчав, дивлячись на нього, і нарешті спокійно й суворо мовив:

– Даруй на слові, але ти поводишся так само нерозумно, як людина, що гребує прекрасним ювелірним витвором з тієї лиш причини, що він забруднений. Отож, Пабло Симоне, слід навчитися очищувати цю коштовність, і, запевняю тебе, ця книга вартує не менше, ніж твори Платона і Аристотеля.

– Але що в ній такого незвичайного? Я перечитав її уздовж і впоперек і знаю її майже напам’ять. Нині, коли мій розум позбувся своїх страхів, і я можу вільно мислити, то бачу, скільки в ній суперечностей, фантастичних і безкорисних оповідок. До того ж, чи не кожен церковний Собор щось із неї викидає або ж додає…

– Хіба я казав: «Ось тобі чиста, довершена й осяйна перлина»? Я лише раджу ретельно очистити те, що у твоїх руках. А відтак ти знайдеш у ній багато вартісного і такого довершеного, що тільки може створити людина.

– Ти сказав – людина? – здивувався Пабло Симон. – Я ніколи не дивився на Біблію як на людський витвір, радше, як Божий. А коли й у це перестав вірити, вже не міг признавати її особливих чеснот.

– Річ у тім, що з тобою відбувається те саме, що й з дитиною, яку ошукують, підтримуючи в ній віру в те, що її батько – медик – владен вилікувати будь-яке захворювання. Коли виявляється, що це не так, дитина впадає в іншу крайність, і більше не вбачає у своєму батькові нічого вартого. Втім, якщо вона розсудить неупереджено, то зрозуміє, що, хай вона раніш і перебільшувала батькові чесноти, але він таки здатен лікувати певні захворювання або полегшувати їхній перебіг.

Пабло Симон усміхнувся і попросив роз’яснення.

– Ми ще про це поговоримо, – відказав той.

– Але забудь про апологетику і не квапся з висновками. Радше вдатися до здорового глузду, щирості та виважених думок і не боятися порушити суворі Аристотелеві канони.

– Так.

– Гаразд. Коли зайде Сонце, тебе припровадять до мене.

Ніколи раніше небесне світило не було таке загайне. Питання, що зачаїлися глибоко в серці юнака, непевні атавістичні страхи, які були тільки першими спробами подолати сумніви, сповнювали його душу неспокоєм. Звісно, він хотів з’ясувати собі істини, які сповідували давні християни – учні Вчителя, а його погорда до Святого Письма була лише криком відчаю, дещо притлумленого чуйним Платоном.

По скромній вечері, що засвідчувала здорову поміркованість, яка панувала в цій дивній спільноті, настав час аудієнції.

Коли його вивели з підземелля, він на повні груди вдихнув пахощі провесни. Добігав кінця квітень 1578 року і дев’яностий день його перебування серед братчиків.

За двадцять кроків стояв каптурник у темній туніці. Він споглядав гористі схили, де блимали вікна охайних селянських осель з бідно накритими столами. Ще кільканадцять так само вбраних каптурників перепочивали серед руїн. У такому вбранні їх годі було розгледіти вже за тридцять кроків, а якби якийсь заброда їх і побачив, то, безперечно, подумав би, що то ченці якогось маловідомого ордену.

Юнак неквапливо наблизився до чоловіка.

– Мир тобі, Пабло Симоне!

– Мир і вам!

Вони стояли під високими, порослими мохом мурами мовчки й непорушно, як постаті на великій картині, намальованій сепією. На темнісінькому нічному небі без місяця таємниче мерехтіли зорі.

Каптурник лагідно взяв юнака за руку і відвів його убік, де поруйновані колони снили спогадами про свою колишню велич.

– Так гинуть витвори людей, коли вони опиняються на узбіччі історії. Так само гинуть релігії, виконавши свою місію. Але завваж, Пабло Симоне, що, подібно до того, як замість зруйнованих колон зводять нові споруди, на зміну відмерлій релігії приходить інша. А ця інша релігія, незалежно від обмежень епохи, географічного розташування і реалізації, зумовлена тією самою потребою та еманаціями єдиного джерела. Тож усі вони однаковою мірою божественні, а їхня більша чи менша довершеність залежить від провідника, назвімо його Вчителем, та від його порозуміння зі своїми учнями.

По цій мові каптурник припросив його сісти. Тепер вони ще більше злилися з краєвидом. Після недовгої мовчанки юнак спитав:

– Якщо християнська релігія сягає своїм корінням юдейської, що, власне, не викликає сумнівів, то чому юдаїзм досі існує? Адже на зміну давній релігії прийшло християнство, і в багатьох істотних питаннях ці доктрини суперечать одна одній.