Хорхе Ліврага Ріцці - Плисти проти течії

Д.С.Г.: Як ідеалісти, так і матеріалісти порушують низку проблем сьогодення. На думку ідеалістів, наш світ уражений егоїзмом, незгодою, аморальністю. На думку матеріалістів, наш світ потерпає від нерівності, безробіття та неможливості гідного життя.

Усі ці проблеми існують. Зважаючи на вашу позицію про взаємодоповнюваність матерії та ідеї, як бачить НовийАкрополь вирішення цих реальних проблем, що їх сьогодні порушують і матеріалісти, і ідеалісти?

Х.А.Л.: Якось я казав, що Новий Акрополь – це значно глибша революція у свідомості, ніж може видатись, а не просто якась сукупність теософічних та літературних ідей.

Акрополь – це ре-еволюція, повернення до принципів, до фундаментальних речей. Це не просто гурт молодих людей чи викладачів, якими рухає жага пізнання; це центр, де можна набути нових досвідчень і по-новому подивитися на світ. Це не щось суб'єктивне, це – досвідчення, абсолютно нове досвідчення.

Парфенон на пагорбі Акрополя, Афіни, Греція

На жаль, не обізнані з нашими поглядами люди чіпляють нам ярлики комуністів, наці, чорносотенців і т. ін., використовуючи для того сторінки газет і журналів. Певне, їм бракує інших ярликів. Але ми цілком нове явище. Старісіньке як зернятко і новісіньке як квітка.

На наше переконання, щось залагодити можна тільки в сукупності. Нам потрібне геть інше світосприйняття, геть інше космосприйняття.

Насамперед необхідно пізнати людину. Що таке людина? Які її складові? Дух та матерія, чи ще щось? Чи має людина лише ті можливості, якими ми її зазвичай наділяємо, чи й інші, які ми сьогодні вважаємо неймовірними і які, проте, не викликають сумнівів у тих людей, котрі мають мужність подивитися в обличчя цій реальності? Чи й сам Космос – це лише велика система запалених свічок, які можуть у будь-який момент згаснути? Чи стоїть за цим усім щось таке, що можна назвати Богом, чи якось інакше, але щось всюдисуще?

Нам слід переглянути і поняття часу. Що таке час? Що це таке, від чого жовкне кореспонденція, яку ми зберігаємо? Що це таке, що загинає краєчки давніх поштових листівок? Що це таке, що вкриває зморшками наші обличчя і сріблить наші скроні, що змусило нас вирости з дітей в чоловіків та жінок, що змушує нас плакати і всміхатися? Чому ми іноді щасливі, а іноді сумні? Таких питань багато.

Ми повинні змінити і соціальний порядок у світі. Немає людей чорношкірих, жовтошкірих чи білих; є люди. Треба бачити їхню сутність, а не судити про них лише за зовнішніми виявами. Людина може мати чорне, біле чи жовте обличчя, але ми повинні бачити поза цим обличчям.

Слід бачити те, що криється поза всіма релігійними формами, але бачити безсторонньо. Хай кожен сповідує свою релігію, хай кожен молиться так, як йому до вподоби, але хай поважає інших людей і розуміє, що вони теж можуть мати глибоке чуття божественного, хоча й не стають навколішки перед вівтарем, а обертаються обличчям до Мекки. Розуміння того, що різні форми віри мають право на існування, що різні форми сприймання духової реальності мають право на існування, теж є глибокою зміною, що її пропонує Новий Акрополь.

Акрополь також пропонує певні обмеження щодо права на власність. Власність існує для того, щоб нею користуватися, а не надуживати. Власність для того, щоб її мати і тішитися нею, а не для того, щоб її марнувати чи пускати за вітром. Адже власність, як і вода, належить усім. Відкрутіть кран, пийте собі, мийтеся – річ природна. Але не від'їжджайте у відпустку, залишивши відкритий кран, – це звичайний здоровий глузд і відповідальність перед іншими.

Ми не маємо віри політичним партіям. Акрополь не вірить, що багато чорного кольору може утворити білий колір. Акрополь вважає, що політичне управління має здійснюватись у спосіб, подібний до управління будь-якою наукою. Якщо медиками керує найкращий з медиків; якщо той, хто здобув кращий вишкіл як літун, має в Іспанії вищу посаду, то чом би й людині з кращою політичною освітою, одержаною в університеті політичних наук, не керувати й не управляти всіма іншими?

Не можна бути вільним, нехтуючи право інших людей на життя. Людина повинна жити внутрішньо вільною і поважати свободу інших. Акрополь має деякі застереження щодо книжок, кінофільмів тощо. Існує безліч фільмів про мафію, про Аль Капоне, інших злочинців… А скільки фільмів ви бачили про Сократа, про Августа, про святу Терезу з Авіли? Жодного. Чому, власне, це не цікавить людей? Сьогодні люди втратили будь-які орієнтири і не здатні вибирати. Яким темам віддається перевага в кіно, газетах – скрізь? Може, на першій шпальті з'являється повідомлення про наукове відкриття, текст поеми, що здобула поважну літературну премію, чи відзначений на конкурсі фотознімок? Ні, добродії! Зазвичай ми бачимо фото якогось небіжчика, кримінальника, людину в калюжі крові або кулемет.