Хорхе Ліврага Ріцці - Плисти проти течії

Д.С.Г.: А тепер звернімося до іншого псевдо-абсолюту. Припустімо, що перед нами люди, для котрих ідеалізм є єдиною формою світосприйняття. Які проблеми породжує таке світосприйняття?

Х.А.Л.: Для суто ідеалістичного світосприйняття великою перешкодою є суб'єктивізм – ще одна відміна егоїзму.

Скажімо, хтось каже, що збирається медитувати, читати чи щось малювати. Зазвичай такій людині байдуже до решти світу, їй важлива тільки вона сама, свій внутрішній світ або розчинення в Бозі… Отож, від «Бог у всьому» вона переходить до постави «На все Божа воля», тобто до квієтизму або різновиду псевдо-філософського глупства, якого дійшли деякі індуси, що кажуть: «Якщо парія помирає з голоду, того хоче його карма».

Надмірне вивищення псевдо-духового над усе людське, над усе природне є ще однією формою егоїзму та облуди. Тож ідеаліст живе в своєму духовому світі, у своєму нірванічному світі супокою, де ніщо його не хвилює і не порушає… Та невже ніщо? Його порушає його ніщо або його нірвана.

Якщо я знаю, що сьогодні 1 000 мільйонів людей помирає з голоду; якщо я знаю, що сьогодні інші 1 000 мільйонів людей недоїдають, надіють у стані економічної руїни, не мають постійної праці, то хіба можна поважати себе, незворушно сидячи із схрещеними ногами в padmasana і бурмочучи: «Аит… Я – це все, ніщо мене не обходить, ніщо не зворушує»? Звісно, ми можемо сказати, що страждання тих людей – це ілюзія, майя, але хотів би я подивитись, чи медитував би такий споглядальник, якби його копнули ногою, щоб пересвідчитися в ілюзорності цього світу. Зазвичай про ілюзію думають у стосунку до інших. Коли десь іде війна, стаються якісь катаклізми, землетруси тощо, то кажуть: «Певне, на те Божа воля, що загинуло 10 000 чи 20 000 людей». Та коли щось торкається нас особисто, коли нас грабують на вулиці, ми приходимо додому у сльозах – оце нам болить.

Гадаю, що багато цих виявів скрайнього ідеалізму є облудними і не менш негативними, ніж матеріалізм.

Д.С.Г.: У своїх попередніх бесідах та писаннях ви вельми відверто виклали свою нематеріалістичну позицію, тож у нас виникає запитання: чому Новий Акрополь виступає проти матеріалізму?

Х.А.Л.: На це запитання відповісти легко. Припустімо, що в оці двері заходить лев, а в ті другі – пес. Я маю протистояти більшому і вимушений діяти супроти того, хто становить реальну і конкретну загрозу. Пес навряд чи мене покусає; можливо, він просто щось винюхує або зайшов полащитися. Але якщо на мене кинеться лев, він мене розшматує.

Таким чином, Новий Акрополь виступає проти матеріалізму не тому, що це школа утопічних, екзальтованих ідеалістів, і не тому, що ми не розуміємо доконечність матеріального світу, а тому, що повстаємо проти більшого зла. Адже поміж двох зол одне є безпосереднім і реальним. Це зло вже поглинуло половину світу і зробило атеїстами більшу половину людства. Це зло – матеріалізм, особливо діалектичний. Ми боремося з діалектичним матеріалізмом, ми протистоїмо цьому матеріалізму, і не через його справжню сутність, а через те, що він спричинює і пробуджує в людях. Так само ми противники буржуазного матеріалізму, бо він теж безвартісний і сприяє пробудженню в людині егоїзму, чого філософи прийняти не можуть.

Тим-то ми толерантніші до скрайнього ідеалізму, оскільки сьогодні світ не загрожений тим, що 2 000, 3 000, 6 000 чи більше людей сидять у позі padmasana, запалюють паличку фіміаму і кажуть: «Ми все залагодимо, створивши ментальну форму». Ці люди аж ніяк не вплинуть на сьогочасну історію. Натомість, існування ядерних держав, властивих саме матеріалізму, хай то капіталістичному чи комуністичному, становить неабияку загрозу. Це реальність тут і тепер, і стосується вона нас усіх.

Тож Акрополь більше протистоїть скрайньому матеріалізму, ніж скрайньому ідеалізму, який наразі реальної загрози не становить.

Д.С.Г.: Чи з того, що ви щойно сказали, можна виснувати, що Новий Акрополь є суто ідеалістичною школою, тобто пропонує жити тільки в світі ідеї?

Х.А.Л.: Акрополь – школа ідеалістична, але не в тім річ. Наша школа не має нічого спільного з тими скрайніми ідеалістами, які обстоюють таку собі дихотомію – протилежність між духом, або ідеєю, та матерією.

Ми віримо, що існує одне Ціле, яке має матеріальні, психологічні, ментальні, духові та інші складники. Ми віримо в платонічний та універсальний концепт життя. Віримо, що життя треба сприймати в усьому його розмаїтті. Не варто митцеві відкидати політику; не варто політикові нехтувати науку. На нашу думку, людині цікаво все. Одна й та сама людина може доглядати маленький акваріум і, водночас, керувати великим підприємством, та ще й грати на скрипці. Ніщо не може стати на заваді різнобічній діяльності людини. Ми розглядаємо людину не як механічну деталь, такий собі гвинтик, а в усій ЇЇ величі, в усій її потузі, в усій її здатності охоплювати різні сфери діяльності на своєму віку. Людина – істота багатогранна.