Хорхе Ліврага Ріцці - Плисти проти течії

Отож, якщо вже від нас вимагають самовизначення, ми не можемо просто сказати: «ми акрополітяни», бо на ці слова почуємо: «що ви цим хочете сказати?» Тому ми визнаємо себе ідеалістами. Але хочу наголосити, що наш ідеалізм не є відірваним від реального світу, непрактичним чи полохливим. Це ідеалізм у широкому сенсі, коли духове має пріоритет над матеріальним, але не відкидає матеріальне. Існує матеріальне та духове, і все разом існує у великій таїні, яку можна назвати Богом. Ми вважаємо, що людині необхідно не тільки спілкуватися, вести статеве життя, їсти, спати тощо, але й мати домашнє вогнище, можливість усамітнення, друга, подругу, довірника, дещицю любові, слави, гідності.

Оце і є, у загальних рисах, концепт ідеалізму Нового Акрополя: Акрополіса, вишнього міста, пошуку найвищих вартостей для людини.

Д.С.Г.: Наступне запитання стосується юнацтва. Всі намагаються визначити властиві йому ознаки. Але, позаяк на молоду людину покладаються певні надії, кожному кортить висловити свою думку: на що вона здатна і що від неї чекати. Серед різних характеристик, якими її наділяють, існують і супротивні думки щодо того, чи молода людина за своєю природою матеріаліст чи ідеаліст. Чи не поділитеся ви своїми думками про юнацтво?

Х.А.Л.: Гаразд. Як на мене, «молодий» і «старий» не є віковою категорією. Не думаю, що річ у сивині. Дехто вже в двадцятирічному віці не має надії в своєму серці, розчарований у житті і є справді старим. Натомість, ми бачимо інших – сивочолих, з усміхом на устах, з надією в очах, діяльних, скерованих у майбутнє. Ось вони, попри свою сивизну, справді молоді.

Гадаю, що юнак не є неодмінно матеріалістом, а старша людина – ідеалістом. Усе залежить від вдачі людини і від одержаного виховання. Я вважаю, що не можна бути абсолютним ідеалістом, як і абсолютним матеріалістом; кожен має дещицю того й того, про що казав і Платон, тож, незалежно від віку, в нас превалює те чи те.

Д.С.Г.: Коли йдеться про вартісність цих концептів, які ви наразі аналізуєте, зазвичай віддають перевагу тому чи тому.

Скажімо, дехто обстоює думку, що людина вартна матеріальними творіннями, на які вона здатна, зокрема, їхньою кількістю та масштабністю; інші вважають, що її вартність залежить від ідей, якими вона керувалася на своєму віку, і навіть переконані, що світом рухають ідеї.

То чим вартніша людина: матеріальними творіннями, які вона може здійснити або залишити по собі, чи ідеями, які вона обстоювала в житті?

Х.А.Л.: На це запитання не так просто відповісти. Приміром, ми дивимося на якусь картину з певної відстані. Власне, це матеріальний об'єкт, якого можна торкнутися, зважити, продати. Але ж бо хтось втілив у ній свій задум. Либонь, в цій постаті Магдалини є щось таке, що годі назвати матеріальним. Може, тут існує якесь пов'язання матеріального і духового? Як розсудити, чим вартніша людина – тим, що вона залишила матеріального, чи тим, що вона залишила духового? Усе відносно. Що матеріального вона залишила? Автостради і мости, які можуть прислужитися багатьом людям. Це велике надбання, хоча й матеріальне. А якщо її духовий спадок полягає лише в незрозумілих ідеях, викладених у книжці? Читаємо: «Зелені стіни і я: віє вітер, зорі квадратні, я відчуваю, я йду, ліва рука болить мені…» Цей набір думок комусь може навіть видатися поетичним, і він скаже «дивовижно!»; але для мене, щиро кажучи, це марнота.

Гадаю, не слід усе ділити на матеріальне і духове, все треба оцінювати з погляду корисності чи безкорисності, реальності чи ірреальності, раціональності чи абсурдності.

Д.С.Г.: У мене виникло запитання, що не стосується теми нашої розмови. Із сказаного вами випливає необхідність матеріалістичної складової життя – матеріального і об'єктивного світосприйняття, але не менш необхідний і певний ідеалізм – більш суб'єктивне світосприйняття. То яке, на вашу думку, має бути співвідношення цих двох складових?

Х.А.Л.: Без сумніву, це ані сорок, ані шістдесят відсотків; таких критеріїв не існує. Гадаю, нам потрібна складова духова і складова матеріальна; час – для духового і час – для матеріального.

Якби ми були зібралися тут для творчої дискусії з питань літератури, малярства або філософії, то чи сподобалося б вам, якби я грюкнув кулаком по стільниці? Навряд. А якби раптом до мене підійшло на вулиці троє чоловіків з лихим наміром, то чи не безглуздо було б звернутися до них з такими словами: «Зачекайте, добродії! А що ви думаєте про творчість Ель Греко?» Отож, є час для матеріальної складової, і є обставини для духової складової, бо це речі не протилежні, а взаємо-доповняльні, як дві руки.