Хорхе Ліврага Ріцці - Плисти проти течії

Отож, з плином часу Єгипет не еволюціонує і не вивищується, а помалу-малу занепадає, втрачає навіть свої славнозвісні ієрогліфи, – можливо, найпрекрасніші і найдовершеніші з відомих нам, – а відтак виникає так зване демотичне письмо – письмо простолюду, що згодом теж зникає, залишивши знаки і графеми, які пізніше перебрало арабське письмо. Одне слово, замість піднесення культури стався занепад.

Провівши паралелі з іншими народами, ми побачимо, що символи і графеми, скажімо, ведичної мови або санскриту значно складніші, значно багатші, значно довершеніші, ніж давньогрецькі. Давньогрецька мова, своєю чергою, багатша і довершеніша, ніж латина. Латина, своєю чергою, багатша і довершеніша, ніж іспанська, англійська, німецька чи будь-яка інша сучасна мова. Отож, це не еволюція, а, радше, антиеволюція.

Наведу один приклад, щоб мене краще зрозуміли. Коли я хочу сказати кастильською мовою, що я щось люблю, то маю сказати цілу фразу. Наприклад, я кажу: «Я люблю Батьківщину», або «Я люблю маму», або «Я люблю те і те». Завжди – «я люблю», і завжди – «любов». Жодної різниці. Щоб сказати: «Я люблю Бога» і «Я люблю свого собаку», ми вдаємося до того самого слова: «любов». Таким чином, іспанська мова в цьому сенсі досить бідна, хоча й належить до однієї з найрозвиненіших сучасних мов, бо має тільки одне слово на позначення низки зовсім різних і цілком відмінних емоційністю почуттів. Натомість, у санскриті існує близько сотні різних слів на позначення різних видів і форм любові на кожному рівні і в кожному окремому випадку. Про любов до Бога не говорять тими самими словами, що й про любов до коштовностей, до брата чи до нареченої; кожного разу вживаються різні слова, що збагачує і ускладнює мову.

Скажімо, графеми і символи китайської мови настільки довершені, що навіть сьогодні японець може читати китайською, хоча й не може нею говорити, тобто китайські ієрогліфи набули справді досконалої універсальності та дивовижної розмаїтості.

Безперечно, символіка властива всім народам. Ніколи ще не було такого народу, що мав свою культуру і певний рівень цивілізації, який би не послуговувався у той чи той спосіб символами. Зазвичай цю роль виконують графеми або різнокольорові фігурки.

А тепер повернімося ненадовго в Перу. Ми знаємо, що кіпукамайки – майстри кіпу, або вузликового письма – використовували не тільки вузли та шнури, а й різні кольори, кожен з котрих мав своє значення для того, хто вмів їх читати. Так само в єгипетських ієрогліфах або у вузликових культурах північного Китаю кольори мають різне значення, тобто колись існувала ціла наука кольорів як виражальних засобів.

Те саме і зі звуками, які люди використовували з прадавніх часів, а то й одвіку, для вираження різних понять. Зчаста те, що ми маємо за магічні й химерні заклинання, насправді є залишками давніх культур, давніх мов, які ми перестали розуміти. Саме так сталося з єгипетською мовою, певні слова з котрої деякі латиністи Середньовіччя відтворювали, не розуміючи їхнього значення. Але це аж ніяк не заперечує той факт, що в усіх давніх культурах існували слова, які стосувалися магії, метафізики та чарів. Це лиш означає, що деякі слова втрачають своє первісне значення і набувають значення нового. Отже, символами люди послуговувалися з прадавніх часів.

То які символи є найпримітивнішими чи первісними? З'ясуймо ще одну річ. «Примітивний» не означає «первісний». Особисто я не дуже певний того, що дикуни, – як ми їх називаємо, – це справді первісні люди, які перебувають у процесі еволюції. Дослідження доводять, усупереч поширеним уявленням, що ці примітивні люди, або дикуни, перебувають у стані не еволюції, а, навпаки, – інволюції. Скажімо, розкопки в Полінезії та Австралії свідчать, що ці люди, які нині практично не носять одягу, які заледве знають вогонь, які, забачивши в небі літака, лякаються і починають поклонятися його зображенню на землі, зберігають, тим не менш, спогади про свої давні культури, коли вони мали великі човни і навіть знали, що Земля кругла і знаходиться у Всесвіті.

Отож, дослідники полінезійських субкультур, спілкуючись з цими людьми, котрі майже втратили здатність логічного мислення і висловлювали тільки ті міркування, які стосуються загальних потреб та статевих взаємин, запитували в них: «Що таке зорі?» Аборигени брали в руки глину, ліпили з неї кульки і відказували: «Зорі такі, як оце». А на запитання, де ми живемо, вони знову показували на глиняну кульку. Неймовірне знання, як на людей, котрі заледве знають вогонь! На Заході лише в XVI сторіччі упевнилися в тому, що Земля кругла. До того часу, а подекуди аж до XVII сторіччя, в тому сумнівалися; сумнівались і в тому, що Земля не єдина у Всесвіті і що зорі – це подібні до Землі рухомі тіла.