Хорхе Ліврага Ріцці - Плисти проти течії

Недолугість мислення призводить до того, що громадською думкою неабияк маніпулюють. Найчеснотливіші з вас вжахнулися б, якби знали, яка то маніпуляція. Скажімо, в деяких країнах Європи (не будемо їх називати) інформаційний простір поділений між двома конкурентними медіа-корпораціями, яким підпорядковані всі газети. Вони узгоджують між собою, яку новину ставити на першу шпальту, яку – на непарну чи на останню сторінку, яку мало хто читає. Усе під контролем. До того ж, люди втратили здатність думати через те, що їх про все інформують. Коли дитина хоче дізнатися, чи справді Земля кругла, їй не треба сушити над тим голову. Досить того, що так каже вчитель. Але який доказ того, що Земля кругла? Якщо, приміром, хтось вважає Землю живою істотою, а не звичайним багатогранником, що на часі її екваторіальний діаметр щораз зменшується, а полюсний діаметр – збільшується тощо, то ми не можемо пояснити це дитині. Люди, які маніпулюють громадською думкою, мають усіх нас за дітей. І ставлять нам тавра, познаки, немов худобі. Таким чином, можна бути або лівим, або правим – вибору нема… Якщо хтось намагається обстоювати аполітичну позицію, йому затикають рота, називають большевиком, нацистом чи яким іншим узвичаєним словом. Якщо хтось не надто часто буває в церкві, його називають атеїстом. Якщо хтось носить хрестика або індуську вервицю чи щось подібне, то це мають за звичайну прикрасу, бо й гадки не мають, що та річ може мати якесь значення. Іншими словами, ми звикли все класифікувати, а то й, як кажуть новітні французькі філософи, шпетити, бо це нам не до вподоби. Нам до смаку газетні сенсації про злочини, крадіжки, насильство, криваві сутички… Але про чеснотливих і шляхетних людей і не згадують. Тобто громадська думка – це суцільна маніпуляція.

Нас, хто в цей історичний момент репрезентує Новий Акрополь, – і кого складно втиснути в певні рамки, бо ми надто переймаємося минулим та майбутнім, і майже не належимо до теперішнього, – ліві радикали вважають правими радикалами, моралісти – лібералами, ліберали – лицемірами і т. ін. Власне, кожен навішує нам ярлика, якого собі хоче. Але, поза філософською складовою, – даруйте, любі друзі, – чи не однаково нам, що про нас кажуть? Важливо, хто ми насправді, що нам підказує власне сумління. Важливо, що ми були, ми є і ми будемо, і хай собі думають, як собі хочуть. Нам до того байдуже.

Слід зрозуміти, що чоловікові чи жінці, якщо вони справді чесні, чуйні і відважні, байдуже, що про них думають люди. їм важить власне сумління, голос Бога в своєму серці і вітер історії, що порушає всіх нас до нашого призначення.

Лекція, прочитана 27 жовтня 1979 року в осередку Нового Акрополя, Гран Вга 22, Мадрид, Іспанія.

У цій лекції йтиметься про людину та її символи, іншими словами, про те, чому людина упродовж своєї історії обрала певні символи і способи вираження.

Насамперед маємо визначити, що таке людина, не з погляду філософії, а з погляду її вікодавності на Землі. Як ми добре знаємо, в різному часі існували різні погляди. У західному світі ще кілька сторіч тому домінувало біблійне уявлення, що людина є відносно новою креатурою, яка живе на Землі кілька тисяч років. Нині ми, звісно, вважаємо таку думку хибною або символічною. Можливо, правду було приховано в часи написання Старого Заповіту за символічними фразами.

Немає жодних сумнівів, що людина живе на Землі мільйони років. Сьогодні ми це знаємо напевне. Про це свідчить наука, її найсучасніші дані. Окрім того, на прадавність людини вказують еволюційні зміни.

Нині важко погодитися з примітивними уявленнями часів Дарвіна, коли вважалося, що людина походить від якогось виду антропоїдів чи протоантропоїдів. Тоді було витворено простеньку схему, яка начебто всіх задовольняла і полягала в тому, що від Antropopithecus non erectus походить Antropopithecus erectus, від якого, зрештою, походить Ното sapiens. Згідно з тими популярними теоріями минулого сторіччя, – від яких, на жаль, досі не відмовились у сучасній освіті, – людина походить від різновиду мавп і звелася на ноги, аби дотягтися до плодів на деревах, а позаяк вона була найслабшою серед тварин, то почала розвивати мислення.

Але на те нема жодних доказів. До того ж, це надто хитромудра гіпотеза. Подумаймо, чому й інші істоти не зробили того самого. Крім того, не виявлено жодних останків людини – чи то Sinanthropus pekinensis, чи якоїсь іншої – на підтвердження того, що людина коли-небудь ходила не на двох ногах.