Стівен Кінг - Протистояння. Том 1

Він пам’ятав той випадок. Вона взяла крейду, написала те слово йому на лобі, узяла за руку й змусила тричі пройтися їхнім кварталом. Відтоді він ніде й нічого не писав – ні на будинках, ні на стінах, ні на бильцях.

– Найгірше те, Ларрі, що наміри в тебе хороші. Іноді мені здається, що було б краще, якби тебе притиснули як слід. Бо тобі відомо, що з тобою не так, та ти не знаєш, як це виправити. І я також не знаю. Я перепробувала все, коли ти був іще маленьким. І той напис на лобі був однією зі спроб… Тоді ти майже довів мене до відчаю, інакше я б ніколи не вчинила так жорстоко. Ти лише береш, ото й усе. Ти повернувся додому, бо знав, що в мене є що дати. Щось, що я можу дати тільки тобі.

– Я виїду, – промовив він, і кожне слово виривалося з його горлянки, наче шерстяні ковтуни. – Сьогодні після обіду.

А тоді до нього дійшло, що він не може собі це дозволити . Принаймні не раніше, ніж Вейн перешле йому наступний чек із роялті. Точніше, те, що лишиться після того, як наїдяться найголодніші пси Лос-Анджелеса. І це вже не кажучи про поточні витрати: оренда за паркінг «датсана-зета» і чималі суми, які потрібно відправити до п’ятниці, якщо він не хоче, щоб люб’язні місцеві рекетири почали його шукати, – а думка про це його не приваблювала. І після вчорашньої гулянки, яка починалася так безневинно, – Бадді, його наречена та оральна гігієністка, знайома дівчини Бадді («Ларрі, чудова лялечка з Бронксу, чудове почуття гумору, будеш у захваті»), – грошенят у нього поменшало. Ні. Якщо бути точним, у кишені самі копійки дзеленчали. Від цієї думки стало не по собі. І що робити, як виїде від матері? Зняти номер? Швейцар будь-якого пристойного готелю спершу розрегочеться, а тоді пошле його якнайдалі. Одягнений він непогано, проте швейцари наскрізь бачать таких, як він. Якимось чином ці покидьки все знають. Порожній гаманець вони чують на нюх .

– Не треба, – лагідно промовила мати. – Не їдь, Ларрі. Я закупила твої улюблені наїдки. Певне, ти зазирав до холодильника. І сьогодні ввечері я хотіла пограти з тобою в джин рамі. [60] Картярська гра.

– Ма, ти не вмієш грати в джин, – сказав він, слабко всміхнувшись.

– При ставці пенні за очко я в тебе бампер зірву.

– Хіба що дам тобі фору в сто очок…

– Ви тільки послухайте цього шмаркача, – добродушно підштрикнула вона сина. – Це якщо я дам тобі сто очок. Не вшивайся так скоро. Що скажеш, Ларрі?

– Гаразд, – сказав він.

Уперше за весь день йому стало добре, справді добре. Тихенький голосок усередині прошепотів, що він знову взявся за своє, знову: «Ларрі, ти геть не змінився, знову їдеш зайцем». Та він не слухав. Це ж його мати , кінець кінцем, і вона сама запропонувала йому лишитися. Так, спершу наговорила багато неприємних речей, та прохання лишається проханням, так чи ні?

– Слухай сюди. За квитки на матч четвертого липня плачу я. Обчищу тебе сьогодні, а тоді просто зачерпну звідти жменьку. Якраз вистачить.

– Та ти й помідор не обчистиш, – добродушно сказала вона й розвернулася до полиць. – Унизу є чоловічий туалет. Чому б тобі не зазирнути туди й не змити кров із лоба? А тоді візьми з моєї сумочки десять доларів і сходи в кіно. На Третій авеню досі є непогані кінотеатри. І тримайся подалі від тих гадючників на Сорок Дев’ятій вулиці та Бродвеї.

– За кілька днів я поверну тобі гроші, – мовив Ларрі. – Цього тижня мій запис на вісімнадцятому місці в чарті «Білборда». Зазирнув до «Сема Ґуді» [61] «Sam Goody» – мережа крамниць, що спеціалізувалася на музиці, фільмах та іграх. Заснована в 1956 р., збанкрутувала в 2006-му. дорогою.

– Чудово. Та якщо ти такий багатій, чому на чарти повитріщався, а примірника не купив?

Зненацька Ларрі перехопило горло. Він кахикнув, та клубок за кадиком нікуди не дівся.

– Ну, не зважай, – сказала мати. – Мій язик – наче коняка з кепським норовом: як розженеться, то бігтиме, аж доки не стомиться. Ти ж знаєш, Ларрі. Візьми п’ятнадцять замість десятки. Назвемо це позикою. Гадаю, так чи інакше, а борг ти повернеш.

– Так, – озвався Ларрі.

Він підійшов до неї та смикнув за пелену сукні, наче маленький хлопчик. Вона зиркнула вниз. Ларрі став навшпиньки та поцілував її в щоку.

– Я люблю тебе, ма.

Вона виглядала стривоженою, та не поцілунком – її наполохали його слова або сам тон.

– Та я знаю, Ларрі, – мовила вона.

– І щодо того, що ти сказала… про мене й халепу. Так, у мене є невеличка проблема, але не…

Її відповідь була холодною й водночас суворою. Такою холодною, що він навіть трохи злякався.