Сергій Мисько - Двороге ковадло

Він зовсім не чув голосу вранішнього міста, що прокидалося і оживало, заповнюючи простір голосом буденності. Його єство заповнило дивне, неосяжне твориво чогось масштабного і поки що не досить зрозумілого. Це були лишень обриси. Він чітко усвідомив нагальну потребу втілити цю химерну структуру у практичні форми. В голові відбувся незвичайний вибух. Валерій Васильович відчув, як його мозок збирається змінити свій попередній рецепт. Йде тотальна підготовка до виверження енергії більшої половини нейронів… Закипіла нова, могутня енергія, яка вимагала випустити її у реальний світ фантастичним творивом. Свідомість Самодостатнього вже продукувала формули і варіанти модернізації дивного винаходу.

Наразі, попри шквал думок, він тільки й зміг, що прошепотіти безглуздий набір слів:

– Радше… Вочевидь… Ймовірно. Але ж… Позаяк… Містика та й годі. Але чому: «Ой» і все інше?

Величне світило вже визирало з-за обрію, примусивши все існуюче відкинути довжелезні, химерні тіні.

Наспіх поснідавши, Валерій Васильович в доброму гуморі, стрімголов помчав на роботу. Віднедавна він змінив кар’єрні пріоритети. Замість наукової праці, якою донині наполегливо займався впродовж восьми років, обрав іншу стезю. Він для загалу став засновником мережі аптек. Що звісно приносило більш змістовний прибуток, а ніж праця в царині експериментальної науки. До речі він не полишав надію продовжити свої наукові дослідження в царині біофізики. Він кинув писати докторську дисертацію. Причина банальна до абсурду. Як завше не вистачало фінансової підтримки. А без відповідної бази подальший розвиток не мав логічного завершення. Животіти і ходити з простягнутою рукою він не бажав. Мав на меті накопичити потрібний ресурс та з новими силами взятися за дослідження.

Валерко дуже пізно вимовив своє перше слово. Не в свій час. Часткова глухота і німота проявилася в повній мірі, як наслідок родової травми. Всі намагання його мами й тата зарадити проблемі результатів не давали. Найкращі спеціалісти в цій галузі, видавали лишень невтішні прогнози. Хоча й пропонували варіанти адаптації малого у соціумі з цими вадами. Батьки вірили в зцілення і сподіватися, докладаючи зусиль.

Звичайно, що серед рідних людей він почувався впевненіше. А в тім, для повноцінного процесу адаптації Валерику періодично довелося відвідувати спеціальні заклади для виховання дітей з подібними вадами.

Всі навколишні гамми кольорів і німих звуків мали для малого особливе наповнення. Кожен звук він намагався відчувати всім тілом. Приглушене відлуння зовнішньої реальності насиченої мелодією змін не давало повноту відчуттів всіх барв життя. Попри це хлопчик зростав гарним і веселим.

Згідно методичних рекомендацій Валерко мав візуалізувати несказані слова за допомогою мистецтва. Малий тепер озброївся олівцями і чистими аркушами паперу. На яких він і зображав свої емоції та думки. Опісля завершення творчих експериментів, хлопчик з маминою допомогою намагався переповідати сюжети малюнків. Спочатку це були емоційні жести і поодинокі звуки… З часом йому вдавалося промовляти деякі слова. Це були малозрозумілі буквосполучення. Неймовірно, але цей метод, день за днем приносив бажані результати. Відновлювався навіть слух. Неймовірні барви емоцій наповнювали хлопчика. Згодом Валерко вже міг чітко повторювати почуті звуки.

А одного літнього вечора сталося справжнє диво. Мама почула перше слово із вуст сина, опісля прочитання їхньої казки про чарівну принцесу Віру зі справжнісінької, нещодавно надрукованої дитячим видавництвом книги.

Вони вдвох складали цю казку. Малий малював, а мама перекладала малюнки на слова. Казка про принцесу. Гарну й веселу дівчинку Віру і відважного хлопчика воїна Валерка.

Звісно, Валерко зображав героїв в міру своїх можливостей. Але малюнки були щирими і справжніми. Він хоробрий воїн з мечем і в блискучих обладунках. Відчайдушно воює з жахливим чудовиськом, яке викрало чарівну принцесу Віру, яка вміла за допомогою відлуння перетворювати погані слова на хороші. Таким чином вона вчила злих людей бути добрими. Ще б трішки і в королівстві найближчим часом зовсім б не залишилося нечемних громадян. Але зле чудовисько стало на заваді. Викрало принцесу і спричинило серед народу лихослівні сварки. Відтоді королівство потерпало від зла. Довгою та запеклою була боротьба Валерка з чудовиськом. Але героїчний переможець нарешті звільнив принцесу Віру. Взявшись за руки, щасливі й радісні, вони повернулися додому. Незадовго у королівстві запанували мир та злагода. Тепер всі громадяни при нагоді з гордістю повторюють її ім’я: Віра!