Джонатан Сафран Фоєр - Всьо ясно

«НАЙКРАЩЕ РІШЕННЯ – ЦЕ ВІДСУТНІСТЬ БУДЬ-ЯКОГО РІШЕННЯ», – вирішив нарешті Рабин і висипав усі листи в кубельце до моєї пра-пра-пра-пра-прабабусі, постановивши віддати її – а в певному сенсі й мене – тому, до чиєї писанини вона потягнеться найперше. Але вона не тягнулася до жодного. Узагалі не звертала на них уваги. Упродовж двох днів вона навіть не поворухнулася, не кричала й навіть не відкривала ротика, щоб поїсти. Чоловіки в чорних капелюхах продовжували голосити молитви («СВЯТ, СВЯТ, СВЯТ…»), гойдаючись на своїх шнурах над залитими Бродом підвалами синагоги, тримаючись міцніше за Велику Книгу, ніж за шнури, думаючи, що хтось дослухається до їхніх вигуків, аж доки нарешті посередині ранньої вечірньої служби добрий торговець свіжою рибою Біцль-Біцль Р. не витерпів і не прорік те, що в усіх давно крутилося на язиці: «ЗАПАХ СТАЄ НЕСТЕРПНИМ! ЯК МОЖУ Я НАБЛИЖАТИСЯ ДО ГОСПОДА, ЯКЩО ПОЧУВАЮСЯ ТАК БЛИЗЬКО ДО КЛОЗЕТУ?!»

Доброчесний Рабин не міг не погодитися й перервав службу. Він опустився на скляну підлогу й відчинив ковчег. Кімната одразу ж сповнилася всепроникним, неохопним, нелюдським, непрощенним смородом нечуваної байдужості. Він лився з ковчега, стелився синагогою, заповнив кожну вулицю, кожен закапелок штетля, пробрався під кожну подушку в кожній спальні – забився в ніздрі тих, котрі спали, і встиг зіпсувати їм сни, перш ніж вихлюпнутися з черговим храпом, і врешті влився в Брід.

Немовля, як і раніше, тихесенько собі лежало без жодного руху. Доброчесний Рабин поставив ковчег на землю, узяв перший-ліпший наскрізь промоклий папірець і проголосив: «ДИТИНА ОБРАЛА СОБІ ЗА БАТЬКА ЯНКЕЛЯ!»

Схоже, ми потрапили в добрі руки.

20 липня 1997 р.

Дорогий Джонатан!

Палко жадаю, шоб етот лист удався мені добре. Як ти вже поняв, я не є суперзнатоком англійського язика. Українською всі мої мислі виглядають ше нічо так, но моя друга мова не настолько совєршенна. Я рішив упортребляти ті слова, яких ти мене вчив, експлуатіруючи подарений тобою словник, як ти й радив робити, коли мої слова будуть слішком утончьонними чи неумєсними. Єслі ж тебе не удовлетворяє моя робота, то я очєнь настаюю мені її возвратити. Буду зо всєх сил працювати над нею, пока вона тобі не понравиться.

Додаю до конверта вєщі, про які ти просив, в часності откритки з Луцька, список фамілій на надмогильних плитах врємьон войни в шести селах і фотографії, які ти дав мені на всякий «пожарний». Всьо-таки лучше, чим нічого, правда? Я був дєйствітєльно сам не свій із-за твоїх приключєній в поїзді. Знаю, яким важним був для тебе й для нас двоїх той ящик і шо його інгредієнти нічим не получиться замінити. Кража – вєщь неприятна, но вона постоянно проісходить з тими, хто возвращається поїздом з України. Поскольку ти не маєш інформації, хто з пограничників викрав ящик, то врядлі получиться його знайти, навєрно, то вже фінал і він пропав навсєгда. Но, пожалуста, не дай цьому случаю іспортити тобі впєчатлєнія про всю Україну, яка, навєрно, повна ужасних совецких пережитків.

Імєнно в цьому місці жєлаю подякувати тобі за то, шо ти був таким терпеливим і даже стоїчним со мною во врємя нашої поєздки. Ти, навєрно, розщитував мати більш продвинутого переводчика, но думаю, шо я всьо здєлал на тверду тройку. Я очєнь винен у тому, шо ми не найшли Августини, но ти ж сам знаєш, яка це була неподйомна цель. Єслі б у нас було більше врємєні, ми б обізатєльно її запєлєнгували. Ми б облазили всі шість сіл і опросили би всіх їх жителів. Под каждий камінь заглянули б. Но ми вже багато про це говорили.

Дякую тобі за репродукцію фотографії Августини із її сімйою. Я постоянно думав про то, шо ти казав про свою любов до неї. Щиро говоря, я не всьо поняв, когда ти вєщав про це тут. Хотя тепер целіком собі всьо представляю. Я аналізірував фотокартку два раза – утром, а потом перед тим, як завалитися спать, – і каждого разу замєчав шото нове, напримєр, як від її волосів падає тінь, а губи поднімаються в уголках.

Я дуже умілілся твоїм спокоєм послє прочитання моєї першої часті. Тобі тяжело буде представити, шо я вніс усі поправки, на які ти указав. Ізвіні, шо в послєдньому рядку назвав тебе дуже розбещеним євреєм. Я це поміняв і тепер там написано: «Я не хочу трястися десять часов у якето зачухане місто, шоб догодить розпущеному євреєві». Я чуть-чуть розтягнув першу часть про себе, вичеркнув слово «нігери», як ти наказав, хотя ето правда, у мене від них криша їде. Приятно, шo тобі понравилося речення: «Колись і ти будеш робити для мене то, шо ненавидиш. Це й називається сім’єю». Правда, должен тебе спитати: шо такоє трюїзм?