Іванна Боразан: Ігри долі

«І от знову я тут… Сутеніє… Останнім часом – це єдина розрада приходити сюди, милуватися морем і заходом сонця. Я не маю з ким поділитися своїм горем, жодна людина мене не зрозуміє. Ніхто не бачить, як я страждаю, страждаю на самоті. О Господи, як мені з цим жити?! Ці таємниці, ці страждання з попиляють мою душу. Не спокійні хвилі Чорного моря ніби відчуваючи мій настрій, б’ються об скали, на одній з яких стою я. Вітер, поступово набираючи обертів, все дужче і дужче дме, намагаючись зносити все на своєму шляху. Поодинокі чайки летять, шукаючи притулку від шторму, який наближається.

І я змушена повертатися до своєї «золотої клітки». Але цього я сама хотіла і не має дороги назад.

Все, що мене оточує – це розкіш: розкішний будинок, розкішний чоловік, розкішний одяг і прикраси. Та це мене не тішить, мені це дорого обходиться: я немаю свободи вибору, я немаю своєї точки зору, за мене вирішують, що я маю робити, що говорити і як я маю поводитися. Це все мене гнітить, з’їдає з середини – я гину.

Скільки разів я приходжу сюди з метою зупинити своє жалюгідне існування, але щось мене стримує, і я не наважуюся стрибнути униз. Ось і сьогодні стою, жаліючи себе, а вирішальний крок вперед зробити не можу.

Згадую батьків, вони ж цього не переживуть, щоб їхня єдина дочка покінчила життя самогубством. Тато!.. Мама!.. Вони ж думають, що в мене все гаразд, я їхала від них дуже щаслива, якби вони знали, якби я знала чим все закінчиться… Моє перше і доленосне кохання… Як це важко любити і ненавидіти людину одночасно, любити і не відчувати відповідь на своє кохання, яке, не маючи підтримки ні з мого боку, ні збоку колись дорогої мені людини, з часом тьмяніє і перестає приносити радість, а тільки пекучий біль. Як це важко жити ні для кого, жити тільки як добавка до інтер’єру. Річ, яку майже не помічають, але й шкода викинути. Боже, як я стомилася жити. А мені тільки 25». Думаючи про все це, молода жінка навіть не підозрює, що за нею спостерігають і націлюють на неї пістолет. Постріл… і вона падає зі скали у бурхливе море.

В Україні і за її межами, напевне, не знайдеться такої людини, яка хоча б щось не знала про Трускавець. Одні знають його, як затишну й екологічно-чисту зону, яка розташована у долині передгір’я Східних Карпат. Інші пам’ятають Трускавець через його цілющі дари: «Нафтусю» і покладами «гірського воску» – озокериту, який знаходиться всього за кілька кілометрів від Трускавця, у місті Бориславі, і є єдиним родовищем у світі.

Природні багатства і науково-розроблені ефективні методи лікування зробили місто Трускавець одним із найкращих бальнеологічних курортів світу.

Однак було б великою помилкою не згадати про затишну красу даної місцевості, яка може похвалитися широколистими та хвойними лісами, які забезпечують завжди чисте та свіже повітря, альпійськими лугами, по яких кожен бажаючий може прогулятися і відчути їхню енергетику, яка несе бадьорість; помилуватися чудовими чистоводними озерами та мілководними річками, біля яких у хорошу сонячну літню днину можна гарно відпочити і порибалити та найбільш захоплюючою подією, яку можуть вам тут запропонувати – це піша прогулянка у гори, де перед тобою відкривається незабутній краєвид самого Трускавця та прилеглої до нього місцевості, – і тебе охоплюють такі почуття, наче ти ціла Вселенна і йде поєднання Бога, природи та людини в одному тобі.

Духовною окрасою міста Трускавця є величні церкви, які зосереджують в собі величність людини, яка змогла створити таку красу і дух святості Господа, який одухотворив її, і ми маємо змогу приклонити коліна перед Його милосердям.

Враховуючи всі ці якості, було б дивно, щоб цим містом не зацікавилися інвестори. Тому останнім часом тут бурхливими темпами розвивається будівництво все нових і нових санаторіїв, готелів, туристичних баз. Не обминають цю прибуткову для інвестицій зону й іноземні інвестори. Та все ж великою для Трускавця подією став приїзд успішного американського бізнесмена Ніколаса Харта, який приїхав сюди однієї погожої літньої днини. Без пафосу і зайвих, нікому не потрібних слів і вчинків, він завоював прихильність усіх, хто мав з ним справу. Маючи українське коріння, Ніколас непогано володів українською мовою, але для обачності він найняв перекладача, щоб при будь-якій зустрічі чи при підписанні різноманітних договорів не виникало ніяких непорозумінь. Це характеризує його як людину розумну, обачну і як хорошого бізнесмена. Тому не дивно, що саме цей чоловік зумів піднятися так високо без сторонньої допомоги. Маючи невеликий сімейний бізнес, який приносив невеликий, але стабільний дохід його сім’ї, він домігся того, що всього через кілька років перетворив його на компанію, яка приносить тепер вже багатомільйонний дохід щороку.