Іванна Боразан - Ігри долі

І себе Ніколас Харт не обділив «увагою». У помічники він собі вибрав дівчину, яка вразила його на співбесіді – Анну Коваленко.

Ніколас завжди скептично ставився до бізнесвумен, адже вважав, що жінка повинна займатися тільки господарством та дітьми. Вважав, що бізнес, великі гроші і жінки – це несумісні речі, вони тільки і вміють, що їх витрачати. Заробляти – це привілегія мужчин. Єдине, що прекрасно в них виходило – це бути секретаркою: готувати каву і відповідати на телефонні дзвінки. А тут Ніка вразила ділова хватка дівчини і бажання чогось досягти своїми силами. На його шляху зустрічалися розумні жінки, які вихвалялися своїми можливостями, але проходив час, і у вирі безтурботності й розваг їхні слова так і залишалися словами. Йому дуже хотілося побачити, коли ж зламається і Аня. Тому він взяв її під «своє крило», щоб або зламати її, або зробити з неї справжню бізнеследі, а не жінку, яка, надягнувши діловий костюм і начепивши на очі окулюри, думаючи, що має розумний вигляд і даючи безглузді рекомендації, вважає себе королевою бізнесу.

Так, і в перший день Ніколас поручив Анні безліч роботи, не даючи їй поблажок. Вона без зайвих розмов взялася за свої обов'язки, дивуючи Ніка й інших працівників своєю наполегливістю. Злі язики говорили, що вона випендрюється перед начальством, щоб вибити собі шлях «нагору». Та Аня на це не зважала, вона мала свої мотиви так себе занурювати у роботу, про це ніхто не знав, та й наша героїня боялася навіть собі признатися, у чому тут справа.

Зажди привітна, усміхнена з колегами, інколи строга, будь-коли прийде на допомогу, зробить усе можливе. Та не завжди привітність і легкість душі є правдивими. Інколи свої турботи і негаразди ми ховаємо за усмішкою на обличчі. Щоб навіть як би тобі погано не було, люди бачили б тебе завжди веселим. Скажете, лицемірство? Можливо. А хіба краще, якщо ти всім і кожному будеш розповідати про свої душевні переживання. Не кожна людина тебе зрозуміє, та й чи захоче зрозуміти. У кожного є свої проблеми, свої переживання. Хай краще думають, що ти найщасливіша людина на світі. А свої маленькі таємниці можна довірити такій людині, яка по- справжньому любить тебе і ніколи тебе не осудить. Є такий чудовий вислів: «Друг – це та людина, яка про вас все знає, але все одно продовжує любити». Так, от всі свої дівочі фантазії і переживання Аня розповідає своїй найкращій подрузі Оксані.

Вони були знайомі майже з пелюшок. Обидві жили в одному будинку, ходили до школи, сиділи за одною партою та ще й разом навчалися в університеті. Одним словом, друзі «нерозлийвода», які пройшли «Рим і Крим, і мідні труби».

Тому не дивно, що зі своєю проблемою Аня звернулася саме до неї. Цією проблемою було кохання. Можливо, не для всіх кохання є проблемою. Якщо чесно, в ідеалі кохання взагалі не вважається проблемою, скоріше навпаки. Але це в ідеалі, а як ми вже знаємо, життя не завжди ідеальне, тому інколи кохання буває проблемою, особливо якщо це кохання ще й невзаємне.

Батьки, особливо мама, бачачи переміну поведінки своєї дочки, намагалися вивідати, у чому ж причина? Але, та де там! Аня завжди вміло відходила від відповіді або говорила, що все гаразд, просто стомилася після роботи. Ну, як же сказати мамі, що вона безтямно закохана у свого директора? Що коли він поруч, її серце несамовито калатає, а руки пітніють. Заради нього вона готова на все. Вона вже стомилася придумувати способи, щоб привернути його увагу до неї. Та, здавалося, Ніколас бачить її тільки в ракурсі своєї помічниці як ще одного працівника, який бездоганно виконує свою роботу. А так хотілося, щоб він поглянув на неї ніжним поглядом, щоб дивився на неї як на жінку, а не як на бездушного робота, який виконує його накази. А як же її почуття? Та хіба він міг звернути увагу на неї, коли біля нього крутяться такі кралі, яких він міняє, коли захоче. Ну, чому вона закохалася саме в нього? Та серцю не прикажеш. Ми не можемо обирати, кого нам любити, а кого ні. Це вибір нашого серця. І нам залишається тільки коритися його бажанню, хоча інколи це і приносить нам біль.

За розрадою і порадами Анюта у свій вихідний пішла до Оксани. Вона жила на поверх нижче. Після того, як Аня почала працювати на фірмі Ніколаса Харта, вони майже не зустрічалися. Тому з винуватим виглядом і величезним тортом наша героїня подзвонила у двері Оксаниної квартири. Відчинила їх її мама, ввічлива жіночка років 45, також маленького росту, як і дочка. Анна привіталася і запитла, чи дома Оксана.