Іванна Боразан - Ігри долі

Але усе, що розповідали дівчата в універститеті виявилося правдою. Чоловіка, якого вона бачить перед собою, можна було назвати Аполлоном. Чорне, як воронове крило волосся, було трохи скуйовджене, й очі видавали втому, але навіть так він виглядав неймовірно привабливим. Аня опустила погляд трохи нижче. Перші гудзики сорочки були розстебнуті, так як на дворі стояла задушлива передгрозова погода, тому така зовсім неофіційність була прийнятна. Та тільки ця неофіційність стала викликати зовсім незнайомі досі Анні почуття. Її взору відкрилися міцні м’язи шиї і непослушні кучері на його грудях. Й досі незвідана струна пристрасті забриніла по тілі дівчини. Але та старалася заглушити ці почуття. Вона прийшла зовсім не за цим.

– Гарне видовище, – запитав Ніколас, і в його голосі чулася насмішка.

Дівчина аж здригнулася від несподіванки і почервоніла від сорому.

«Невже він бачив, як вона безсоромно розглядає його тіло. Ох, Боже, який сором».

Дивлячись на нього і безперервно кліпаючи очима, Аня силкувалася щось сказати, але в неї це явно погано виходило. Ніколас засміявся, дивлячись на безпорадність дівчини.

– Не потрібно нічого пояснювати, я все розумію, – знову насмішкувато промовив чоловік.

До такого він уже звик. А от Анна ні. У неї це вперше… дівчина опустила очі, несміючи підняти, проклинаючи себе і бажаючи провалитися крізь землю.

Щоб торхи розрядити обстановку Ніколас знову хотів трохи пожартувати з нею.

– І що, вам сподобалося те, що ви побачили?

Дівчину це вже почало дратувати. «От самозакоханий індюк, – думала вона. – Він ще довго збирається насміхатися наді мною?»

Взявши себе в руки, дівчина підняла голову. Дивлячись прямо йому в очі, твердо промовила:

– Ми тут зустрілися для того, щоб обговорювати вашу зовнішність чи, можливо, поговорити про роботу?

«Ого, – здивувався Харт. – Ото характер. Яка витримка. Яке вміння тримати себе. Оце так! Вперше мені попався такий екземпляр. Ну – ну, подивимося, що буде далі?»

А далі було усе за планом Анни. Дівчина явно забула, що перед нею привабливий чоловік, фіксуючи свою увагу тільки на запитаннях містера Харта і відповідях на них.

Ніколасу дуже подобалися відповіді цієї дівчини. Можна було б навіть сказати, що він був у захваті від ходу її думок. Ніякого кокетства, як у попередніх представницях прекрасної статі, тільки холодна рішучість і бажання працювати.

«З нею буде легко працювати, – думав Нік. Перед собою вона бачить тільки директора, і хочеться, щоб так було і надалі».

Кандидаитура цієї дівчини зацікавила Харта, але вслух він промовив:

– Дуже дякую, що ви прийшли на співбесіду. Ви дуже цікава співрозмовниця… Але зараз я можу сказати тільки одне: чекайте нашого дзвінка.

І мило всміхнувся.

«А як же, ви зателефонуєте мені, – у голові пролунало. – Я вже не така дурна, як ви думаєте. Це говорять, коли хочуть позбутися назавжди… Ну що ж…»

– Дякую за увагу.

Дівчина піднялася з крісла і попрямувала до виходу, з упевненістю розуміючи, що ніколи більше не повернеться сюди. А ще передчуття того, що вона ніколи більше його не побачить, боляче зачіпали струну її серця…

І яким же було її здивування, коли через тиждень їй запропонували ще раз зустрітися з Ніколасом Хартом, і вона отримала таку бажану для неї роботу.

Наймати працівників у незнайомій тобі країні – справа не злегких. Наш герой у даному випадку зробив досить обдуманий крок. Підбір працівників на будівельні роботи він довірив своїм менеджерам, а от управлінський склад він підбирав сам. Йому були потрібні люди, на яких він міг би покластися у будь-якій ситуації. Такими людьми, на думку Ніколаса Харта, були студенти. Хоч як це парадоксально не звучить, але це саме так. Молоді, ще не «зіпсовані» сучасним світом люди, яких можна виховувати на свій лад. Вони маленькі «цуцики», які виростають у вірних «сторожових собак», які будь-кому «перегризуть горлянку», якщо виникне необхідність або загроза їхньому «господарю».

Тому перш за все він звернувся у вищі навчальні заклади із запитом роботодавця. Влаштовував співбесіди та різноманітні конкурси й обрав кращих з кращих. Найбільше Ніку запам’яталася одна дівчина, яка незважаючи на юний вік, була досить розсудливою, а головне – не боялася ризикувати, що є найголовніше у бізнесі.

Ну, звичайно, одразу довірити молодим та недосвідченим людям відповідальну роботу Ніколас не міг. Спочатку вони проходили різні тренінги, вчилися та працювали під керівництвом уже відданих Ніколасу працівників, які не побоялися поїхати з Ніком за океан, у чужу країну, залишивши свої «тепленькі містечка». Він їм довіряв, як самому собі. Хоча я сумніваюся, що Ніколас Харт був аж такою довірливою людиною. У світі бізнесу – це великий мінус. А він, будучи розумним стратегом, не міг собі дозволити таку слабкість, інакше не зміг би досягнути того, ким він зараз є.